Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

прощатися на скорбному причалі?

До льодових слідів твоїх крило

поли моєї впало… о, дороги,

ми перед вітром хилимо чоло;

На вас, пригнічених, наступлять ноги

тих, що від щастя йдуть у далечінь.

Зі мною скрізь розлука, наче тінь.

Хіба могла б я спати, милий мій,

коли кохаю так несамовито!

Підлогу сріблом місяця залито,

ряхтіють зорі в безвісті німій.

Хіба могла б я спати, милий мій,

коли жагу розкрито й розповито,

і можу, смуткові сплативши мито,

сто щасть обняти в радості одній?!

Я чую в плоті пурпурне палання,

віддамся хвилям щастя — понесуть

і розіб'ють — це відаю зарання,

та що з того, коли палає грудь

і туга тисне — ти про все забудь! —