Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

жага безсмертності в могутній крові.

Клич радощів кохання, клич любові

проймає і захмелює мене.

Вже сукня з мене впала, і стидне

спадає все, як одяги шовкові,

бо жінка в одязі, неначе в схові, —

нехай краса відкритістю сяйне.

Чому геліотроп так щедро пахне?

Чи нині зміниться моє життя?

Ах, я така — моя краса причахне,

п'є з мене вроду кожне почуття.

Спустошую з вікна життєву касу,

як смертниця, що обмаль має часу.

Ніжнішаєм, ніжнішаєм, а далі —

притулок сліз. Коштовні скарби — з вій.

Здається, підхопив нас буревій;

дихання два зійшлись в одній печалі.

Кімната погасає в тьми проваллі —

чому ж я, цей щасливий острів свій

покинувши, повинна без надій