Розділ «СВІТОВИЙ СОНЕТ»

Верства сніжинок зверху там іскриться.

Та все даремно, бо живе, ятриться

Під льодом струмінь, зблискує вода.

Чекай! Ще бризне хвиля молода,

Розкришиться морозу люта криця.

Цим символом являю вам себе;

В борні я серце надірвав слабе,

Та не скажу, де слів свобода й скови,

Бо кожен з вас — поет і чародій.

Самі розсійте сутінки прамови,

Душі своєї світло дайте їй.

Ригор Барадулін

Анатолю Вялюгіну

Грім, як ведмідь, прокинувся з дрімоти,

Лоза бринить під вітром, як струна.

Зімліла від минулої жароти,

Облогова парує борозна.

Студені гнізда ще й порожні соти,

Та вже від слів захмелена весна,

І ні про що не думає вона,