Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Бо як згадаю, знов тремчу від соромоти,

І на моїм лиці той ляпас мій горить!

Я недругів своїх старавсь не впізнавати,

Проходячи повз них, убік відводив зір;

Це помилка була, бо ворог — наче звір:

Як в очі не зирнеш, він буде нападати.

Ти пожадай за зло не миру, а відплати,

І сутички шукай, і злагоді не вір;

Як він одвернеться, роби наперекір,

Ставай з ним до чола, хай бризне кров бидляти!

Гірке моє вчення. Немає тут Христа.

Є людські мудрощі, позичені в потвори,

Що невідома їй звитяжна доброта.

О Боже, чом же Ти не дав мені покори,

Коли шукав мій дух ослаблений опори,

І сяяла йому, як сонце, правда-мста?!

Сумна моя душа — криниця, повна туги

За тим, що не збулось, хоч мріялось мені.

Та не хотів би я вернутись в юні дні,

Щоб виправляти все, життя прожити вдруге.