Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Та вже — не задля гри, а для життя.

Коробка торохтить, немов жива,

Та в ній нема вогненного єства,

Там кожен сірничок — духовний мрець.

Тулися до людей, щоб жити ще,

Та знай, що полум'я чужих сердець

Не гріє, а безжалісно пече!

1958

Чи ще далеко нам до роздорожжя,

Де з добротою розійдеться лють,

А з чесністю — підлота зловорожа,

А з правдою — брехня, що в парі йдуть?

Чи без колючок буде гарна рожа?

Чи не загубить людство власну суть,

Як радість пануватиме погожа

Одним-одна, а смуток проженуть?

Я знаю, друже, що на тім розпутті,

Де пари почуттів, що здавна скуті,

Повинні роз'єднатися колись,

Ненависть не розлучиться з любов'ю,