Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Сліпцеві очі ним потри — і вмент

Побачить сонце й голубі висоти.

Оспалий дух відчує думки злет,

Збагне людські страждання і турботи,

І здатний буде кривду побороти,

І вийти із невидимих тенет.

Благословенна та ясна година,

Коли дитя читає «Кобзаря»,

І юний зір прозориться, як днина.

Так зі сльози, що світить, як зоря,

Злітає дух над бескиди й моря,

Так з книжки починається людина.

1958

Душа — немов коробка сірників.

Ти бавився вогнем, немов дитя,

Та спалені даремно почуття

Жалів, не викидав до смітників.

Обвуглені, нездалі до вжиття,

В собі ховав недогарки чуттів.

Тепер ти пломінь віднайти схотів,