Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Ти досі без моєї похвали

Обходилась, ясна моя любове.

Творив я іншим гімни і хули,

Для інших мав римовані промови, —

Для тебе мав я слово лиш прозове,

Та вільно в ньому почуття жили.

І цей сонет не зможе закувати

В свої кайдани золотої ватри,

Що в темнім серці запалила ти.

Це ж тільки знак унимливої шани

За пісню Соломії й Роксолани,

За усміх, що сіяв у дні сльоти.

1968

Заходить сонце в золотих лісах,

На стовбурах палахкотить живиця,

Краєчок хмари, наче блискавиця,

Горить у надвечірніх небесах.

Ти на цей світ не можеш надивиться,

Та ніч з нори вилазить, як ховрах.

Невже вона твій зір оберне в прах,