Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

А тут-таки горить з людини здерта шкіра,

І кров'ю пишеться новий мартиролог.

І родиться, й росте, і пропадає віра

В натхнення людськості, де янгола і звіра

Вселив, неначе в кліть, необережний Бог.

2004

Стражденний мій народ подібний був до Йова,

Його іспитував Господь і сатана.

Дітей повбивано. Оселя — як труна,

І рабства виразки, і напівмертва мова.

Майно розкрадене. І на душі — окова.

Чорноземи жере азійська сарана.

Імперія гниє, мов яма вигрібна,

І душить, горло рве потвора двоголова.

Він вистояв. Але в піснях зостався плач,

Гнилизна у кістках, лице сумне, похиле

Показує, що він — не владар, а прохач…

Народе мій, здригнись! Вдягнися в свіжі сили,

Не плач, а відомсти за всіх дітей могили,

Молись, та сатані нічого не пробач.