Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

І за два дні лягла в гроби народна сила,

І плакав Ізраїль. А Бог являв своє

Знання, для людськості на всі віки пророче:

Мале число мечів побільшуватись хоче,

Велике — з лютості само себе заб'є!

2004

Плач, Єреміє, плач, твоя печаль жорстока

Впаде на Вавилон, як непрощенний гріх.

Боюсь твоїх ридань і віщувань твоїх,

Хоч сам я — мов сльоза із маминого ока.

В неволі я затверд, зробився, як опока,

Від немічних благань мені дорожчий сміх,

Що грає помстою, рве серце, як батіг,

Бо перемога й мста — це азбука пророка.

В собі я поховав невиплаканий біль,

Загнав свої жалі в камінну оболону,

Щоб не заплакати на людях мимовіль.

Та все ж таки прийди, поклич мій край з полону,

З ганьби прислужувань новому Вавилону,

Як покриком страшним ти кликав Ізраїль.