Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Нещадно б'є мене ця думка мускуляста,

Неправедна, але така, що вік болить.

Хоч на землі я жив одну коротку мить,

Та мить була — як ніч: і темна, і звіздаста.

Кохав я і горів. В моїх дітей, в слова

Переливав жагу свободи та обнови,

Потоптаний, вставав, як по весні трава.

Я вітру не піймав, хоча ходив на лови;

Помру, але в життя моєї пісні й мови

Незримо увійде моя душа жива.

2003

Не зникнуть підляки, не вимруть фарисеї,

Палати виростуть на згарищах палат.

І кожного із нас судитиме Пилат,

І ми не знатимем судьби й вини своєї.

Та вічно житимуть повстанці Макавеї,

За сулдів і царів живіші устократ,

І завжди житиме між нами їхній брат,

Розп'ятий на хресті за визвольні ідеї.

Та визволу нема. Не з далини епох,