Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

І мисль, що світить крізь мої темноти.

Ненавистю добра не зберегти,

Не затупити сатани острогу,

Що нам вбивається у животи.

Я гнаний через пагубну дорогу,

Скажу вам правду всю, мої брати:

Хто вірить в Господа — той рівня Богу.

Дивись на хмари й знай — таке життя твоє:

То ніжне й лагідне, немов ткання прозоре,

То рівне, то хитке, то збурене, як море,

То чорне й гуркітне, що блискавками б'є.

Блакитний туманець, що до небес встає

З води й землі, але не має він опори,

Світ прагне осягти, спізнати всі простори

І в леті зникнути — ось людське житіє.

Так, плоть твоя спаде дощем на чорну ниву,

І питиме зерно енергію води,

Перекидаючись саме в хлібну поживу.

А де ж подінуться твої думки й труди?

Вони впадуть на Шлях Чумацький — аж туди,