Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Так ніби я священний хліб ламаю

І ще комусь його подати маю,

Буханку взявши з Божого коша.

Під вечір заклекоче лелечиха,

Піднявшись, мов газдиня, на гнізді;

Впадуть на землю промені руді,

Дрібні й цілющі, наче обліпиха;

Як маминого хліба чорна криха,

Мені літа запахнуть молоді;

До мене по росі, як по воді,

Прилине дівчина — молитва тиха;

Це надвечір'я рідного села,

Ця тута незбагненна і далека,

Ця дівчинка, що світ в очах несла,

Ця в небеса застромлена смерека,

Що вітами махає, мов лелека, —

Це все моїх останніх літ світла.

2000

В Стопчатові, де Багадунка грає

Біля моєї хати, як струна,