Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Всі помисли й діла, що їх дає Господь?

Чи мусить перейти у злочин, в химородь,

У диктатуру зла невільників повстання?

Ось визвольна пора — не перша й не остання —

Немов коня, мене впрягла в тяжку оброть,

І батогами тне, й мойого духу плоть

Кривавиться і вся чорніє від страждання.

Я винен, бо рабом народжений з раба,

Коли настав мій час, кричав у мегафони,

Як з єрихонських веж архангельська труба.

Я винен, бо підпав під каверзні закони,

Що примонтовують блаженний лик ікони

До лоба сатани, а крила — до горба.

Колись хотів я бідність побороти,

І золото ненавидів, як лжу,

І кликав поклонятись палашу,

Як богові натхненної голоти;

Тепер я сам доходжу до ніщоти,

І вбогістю своєю дорожу;

Привласнюю лишень печаль чужу