Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

У зворах вітер виє-скавулить,

Смереки гнуться, як тонка лоза.

Хтось небеса ножами проріза —

Стуляються на небі рани вмить.

Я чую: в мене на щоці тремтить

Краплина дощова, немов сльоза.

— Тікай! — кричать з колиби вівчарі,

А я стояти буду надворі,

Обидва з громом небо сколихнем.

Вдихну я в груди пломінь блискавиць, —

Щоб перед ворогом не впасти ниць,

Щоб дихати в його лице вогнем!

1957

Як налетять рої дошкульних мух,

Тікають геть корови з полонини,

Ховаються в густих кущах ліщини,

Та в лісі не загубить їх пастух:

Він слухає з убогої хижчини,

Як ті дзвінки видзвонюють навкруг,

Що розголошують найменший рух