Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Що в слово справжнє треба влити крові —

Це не для тебе, це — для дітвори.

1957

Карпати потонули в тишині,

Стоять смереки у сонливій зморі,

І жевріють в небесній вишині,

Як вуглики у згаслій ватрі, зорі.

Мені здається, що стою на дні

У велетенськім, глибочезнім морі,

Вгорі світила бачу маревні

Крізь води тихі, сині і прозорі.

Піщинкою дрібною на землі

Себе я почуваю в ці хвилини…

Та на світанку море ночі схлине,

І перед сонцем, в ранішній імлі,

На цім шпилі вершини знову стану

Володарем земного океану.

1957

Стіною чорною іде гроза,

Як постріли гарматні, грім гримить.