Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Возноситься над ним у височінь,

Бере собі його живлющу воду,

Так ти живеш. Не пропустити моду —

Це найважливіше з твоїх стремлінь.

І схована твоя духовна тлінь

За косметичну, бездоганну вроду.

З твого лиця я змив би вічний грим,

Красі віддав би сяяння принадне,

І стала б ти ясна, мов херувим.

Але боюсь: єство твоє нещадне,

Таке паразитичне й маскарадне,

Мені не одмінити вже нічим!

1957

Коли мені підхлібник тисне руку,

Тікаю геть від нього сам не свій,

Мов босою ногою на гадюку

Я наступив на стежці лісовій.

Боюся усмішки його без звуку,

Такої штучної, як у повій.

О, він мене втоптав би у багнюку,