Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

І сріблом кучерів своїх

Оплачував цілющий сміх!

1957

Біда навчить, кому подати руку,

Від кого в дар прийняти чесний хліб.

Вона за правду ляже сміло в гріб,

З брехні зірвавши маску і перуку.

Ти ж не збагнув її важку науку

І, сонця не побачивши, осліп.

Тепер ти всім схиляєшся до стіп

І перед кожним стелишся в багнюку.

Навіщо ж та нікчемна похвальба,

Що ти із бідняків, а не з магнатів,

Що ти синок не пана, а раба?!

Так, ти вдягав сіряк подертий татів,

Але твій дух від нахилянь згорбатів,

І плазування — це твоя судьба.

1957

Як дерево, що не приносить плоду,

Лиш кидає на сад родючий тінь,