Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Його слова — отруєний напій.

А він тихенько піде поміж люди

І просичить то тут, то там слівце,

Що з мене вже, мовляв, пуття не буде,

Що повен я погорди та облуди…

Я ж не Христос, що, знавши підлість Юди,

Дав цілувать йому своє лице.

1957

Хвала тобі, безсмертний міщанине,

Що не загинув ти в новій добі,

Що ти порозумнішав, що тобі

Вже остогидли лубочні картини!

Не сім слонів, не пухові перини —

Кар'єра — головне в твоїй судьбі.

Ти сміло вгору йдеш там, де слабі

Зриваються з хитливої драбини.

Словами вибухаєш! Говори!

Твої слова — то квіти паперові,

Але вражають, бо летять згори.

Не думай, затинаючись на слові,