Розділ шостий Цуцики в темряві

«Правда».

— Е-е-е…

— Чарівник, — Максим усміхнувся.

«Неправда».

— Ти вмієш воскрешати мертвих? Повертати час назад? Ти можеш дати людям сейви, щоб вони зберігалися, а потім могли повернутися до збереженої… гри?

— А ти хотів би?

— До чого тут я! В Ані брат загинув, усе життя пішло шкереберть… Слухай, Максиме, може, підсадити Ані «імовірнісного черв’яка», щоб цей її брат не впав з балкона? Була ж така ймовірність, дуже висока?!

— Тоді не буде Ані. Тобто буде інша, а цю доведеться назавжди видалити… з диска. Як твою ймовірну сестру, що народилася замість тебе, прожила дванадцять… чи скільки там… років і вірила, що оцей світ, де вона існує, один-єдиний.

— Перестань.

— Перестав, — Максим сумно кивнув. — Як, по-твоєму, співвідносяться всемогутність і воля?

— Гадки не маю.

Автомат з гарячими напоями видав одну за одною дві порції кави, Максим перелив з пластикових стаканчиків у порцелянові чашки й обережно переніс на підвіконня:

— Усемогутньому нічого робити й нічого бажати. Ось тобі, наприклад. Ну, злітав ти в Лондон, злітав у Париж. І що?

— Скрізь те саме.

— Правильно. А от якби ти купив собі квиток на останні гроші, поїхав автобусом через усю Європу, рано-вранці на бензозаправці в чистім полі вмивався б зі шланга крижаною водою, після ночі в духоті й трясці, без сну… Отоді ти був би щасливий, розумієш?

— Ні.

— Тоді я поясню на прикладі програми «Чікси»…

— Не треба! — похопився Арсен. — Я зрозумів!

— Чудово. Той, хто все може, не хоче нічогісінько. Той, хто може майже все, майже нічого не хоче. Той, хто нічого не може, — хоче всього, хоче з усієї сили, але ж він не може, розумієш?

— Бідолаха.