Розділ четвертий Маніпулятор

— У таборі.

«Правда».

Арсен зажмурився. Що я питаю всякі дурниці, до чого тут Толік і Аня… Я повинен запитати про головне, поки в мене є ця можливість…

— Хто ти такий, Максиме?

— Ого, а я сподівався, що слона ти якраз і не помітиш… Тобто забудеш про дещо запитати, а ти не забув…

— Не відповіси?

— Ну, якщо обіцяв… Я не людина.

— Я помітив. Хто ти?

— Те, що ти бачиш перед собою, — білкова істота, термінал, за допомогою якого я з тобою спілкуюся.

«Правда».

Арсен довго сидів мовчки. Крапелька холодного поту повзла по спині, мов мандрівник по кам’янистій рівнині, повільно, але неухильно.

— Арсене? Ще щось питатимеш, чи на сьогодні годі?

— Ти обіцяв мене відпустити.

— Я відпущу, — м’яко сказав Максим. — Якщо ти цього захочеш.

«Правда».

Арсен насилу вдихнув. Ребра стислися, наче їх паском стягли, і дихати було важко.

— Можна, я візьму води?

— Авжеж. Ти нервуєшся. Хочеш вбудований регулятор емоцій?

— Це як?

— Сервісна утиліта, невелика, не зачіпає вищої нервової діяльності, але чудово регулює периферію.