Розділ третій Клани

За дві перші ігрові години — з одинадцятої до тринадцятої нуль-нуль тактична розстановка не змінилася. Жоден клан не захопив новий об’єкт. Жоден клан не був вибитий зі своєї бази — з рідного корпусу. Але в Арсеновому загоні несподівано знайшовся справжній ґеймер — та сама Баффі Гнатенко, яка перша сконструювала собі персонаж. Разом з персонажем Мар’яни Чабан — «Лессі Чабан» — вона дуже вдало відбила атаку Аніних Черепах. Троє хлопців у жовтих кепках обійшли волейбольний майданчик по периметру, ховаючись у кущах: ішли, видно, на розвідку. Баффі й Лессі підстерегли їх і пішли в атаку, розмахуючи залізними прутами.

Щоб перемогти в такій сутичці, не треба бути сильним: досить спритно клацати мишкою й правильно вибирати час для удару. Червоні лінійки, що відображають запас життя ворогів, почали скорочуватись. Один з хлопців упав, остаточно вбитий, під волейбольною сіткою, і тіло його повільно розчинилося в повітрі. Двоє інших відступили, сильно ушкоджені. Баффі й Лессі принесли на базу два трофейні залізні прути; обидві одержали другий рівень.

— Збираємось о четвертій. Хто останній увійде в гру — того я сам особисто пристрелю, і він чекатиме своєї черги до завтра! Походіть в обід по табору, добре огляньте місцевість, лазівки, тактично вигідні місця. О четвертій старт!

Він вийшов з гри й кілька хвилин дивився за вікно, на залиту сонцем галявину. Незвично й приємно було бачити сонце після двох напружених годин у грі: там ішов дощ, увесь час дощ. Як і слід було сподіватися, той чорнявий зі шрамом — на прізвище Іванченко — виявився поганим гравцем. Його персонаж натикався на перешкоди при ходьбі, і смішно було дивитися, як він біжить на місці, упершись лобом у цегляну стіну. «Брюс Іванченко», аякже. Коли Арсен обіцяв пристрелити останнього, хто ввійде в гру — він таємно сподівався, що цим останнім виявиться «Брюс».

Обід було накрито тут же, в готелі, на зарослій плющем веранді. Толік був якийсь незвично замислений. Аня сиділа, як звичайно, згорбившись над столом, і замислено ворушила листя петрушки у своїй тарілці.

— Ходімо в басейн? — запросив її Толік.

— Дощ, — відповідала вона меланхолійно.

— Який дощ! Ти навколо подивися!

Сонце висіло в зеніті, в безхмарному небі, на галявину падали тіні сосен, крізь живу стіну плюща пробивалося проміння.

— Так, — сказала Аня, помовчавши. — Тоді ходімо.

Вона в грі, подумав Арсен. Змодельований світ для неї реальніший, ніж справжній.

Йому страшенно закортіло відмовитися зараз від цього сонця. Повернутися в корпус-барак, де стукає дощ по бляшаних козирках над круговим балконом. Послати добувачів по ресурси. Торговець в адміністративному будинку заплатить за брухт, за траву чистотілу, за дрова, за металеві болванки; торговець — це тільки програма, він мовчки продає зброю й медикаменти, проте все це коштує скажених грошей. Весь клан Ящірок повинен трудитись у поті чола: збирати чистотіл у лісі й бляшанки на смітнику, відбивати добро у ворожих кланів. Патрульні й розвідники — ласа здобич, але ті ходять великими загонами, а на прямий штурм жовтого корпусу поки що бракує сил. Треба терміново налагодити роботу майстерні: хлопці, які в житті дриля в руках не тримали, зможуть точити віртуальні деталі на намальованому верстаті. А якщо цей верстат проапґрейдити, тобто купити в торговця відсутні деталі, то…

— Алло, Арсене! Ти заснув?

Максим опустився на стілець навпроти. Поставив перед собою тонку порцелянову чашку:

— Будеш каву? Чи чай?

— Чай, — Арсен труснув головою. — Ще не пора? Котра година?

— Третя. У тебе є час відпочити до наступної сесії. Як думаєш, ноутбук — нормальна для них мотивація?

— Добра ідея, — визнав Арсен.

Максим кивнув:

— Важко пояснити, що таке гра, людині, яка ніколи не грала. Природний процес адаптації: складно освоїти керування, складно психологічно вжитися. Потрібний був простий стимул, щоб вони не кинули цю витівку через півгодини.