Розділ третій Клани

— Як в’язка сіна під носом в осла.

— Осел не одержує сіна, якщо я правильно зрозумів твою аналогію. А вони одержать. Двадцять ноутів чекають на своїх нових хазяїв… Як ти оцінюєш гру?

— Чудова графіка, — визнав Арсен. — Дуже точні фактури.

— Тобі сподобалося?

— Так. Скажи… Що ти туди підсунув цього разу? Який неявний… сенс? Стимулятор?

— Та нічого особливого, — Максим подумав. — Принаймні ти — ви з Анею й Толіком — граєте саме в ту гру, що була заявлена. Ваша мета — перемога. Шлях досягнення — шлях лідерства, виграшна стратегія, гнучка тактика. Переможець буде один.

— Команди грають за ноутбук, а ми — за місце в корпорації?

Максим помішав ложечкою в дзвінкій порцеляновій чашці:

— Ми всі хочемо одержати приз, але граємо тому, що нам подобається грати. Правильно?

О четвертій годині персонажі перед корпусом стали з’являтися один за одним. Арсен їх лічив: п’ять, сім, чотирнадцять, шістнадцять; Брюс Іванченко, у грі так само чорнявий, як і в житті, з’явився дев’ятнадцятим. Остання — через кілька секунд — у гру ввійшла Мар’яна Чабан, Лессі.

— Арсене, вибач, мені мама подзвонила…

Він стис кулаки, що лежали по обидва боки клавіатури:

— Я сказав, що останній вибуває. Вибач, Лессі, але ми з тобою побачимося завтра.

За правилами гри вбитий персонаж міг повернутися в гру тільки в наступну сесію. Арсен мигцем подумав, що витрачати боєприпаси в такій ситуації нерозумно, але забивати Лессі залізним прутом було занадто навіть для гри.

— Та мені ж мама подзвонила! Я відпо…

Арсен натис ліву кнопку миші. Лессі — блондинка в зеленій кепці — дуже натурально сіпнулася від пострілу, відхитнулася, повалилася на землю перед корпусом на очах усього клану, і її тіло розтало.

Арсен сховав пістолет. У віконці чату було порожньо — напевно, гравці мали можливість обмінятися враженнями живцем. Вони там сидять і балакають, похмуро подумав Арсен. А через тонку стінку сидять і балакають суперники… Треба щось з цим робити. Треба закрити їм роти.

— Я завжди виконую свої обіцянки, — написав він у командному вікні. — Патрульні — кого я розставив уранці — по місцях. Збирачі — на смітник, по ресурси. Баффі — у розвідку. Майстри, ті, хто без зброї — прокачувати скіли, у майстерню.

— Я не гратиму, — написав хтось у загальному чаті, й Арсен не одразу зрозумів, що це Баффі.

— Я не гратиму, — написала вона знову, ніби боячись, що Арсен перший раз не прочитав. — Не хочу.