Розділ третій Клани

І її фігурка розтала разом із залізним прутом, що був у Баффі в інвентарі і становив колосальну цінність — зброї бракувало.

Арсен вилаявся.

— Скажіть їй, — написав він у командному вікні, — нехай повернеться й поверне зброю. І котиться під три чорти, щоб у грі я її більше не бачив!

Через кілька секунд повернулася Баффі, кинула залізний прут і знову розтала.

Чотирьох ігрових годин на добу категорично не вистачало. Арсен не звик командувати великими загонами: він був по натурі самітник, одинак-стратег. А тепер доводилося поєднувати ролі генерала, капітана й старшини, що підтирає носи й б’є морди підлеглим.

Другий і третій день гри були дуже важкі. Його бійці свавільно вплутувалися в одну авантюру за одною. Патрульні, замість давати сигнал про наближення ворожого загону, вступали в бій з переважаючими силами ворога — і гинули в цих сутичках, втрачали зброю, і ще добре, що ворог трапився так само недосвідчений і легковажний. Воїни-Черепахи загубили в гаю два прути — Арсен власноручно їх відшукав серед торішнього прілого листя. Листя було намальоване, як справжнє, і він відчував його запах.

У майстерні так-сяк налагодили виробництво сюрикенів зі сталевих заготовок. Арсен поставив перед корпусом мішень і змусив усіх тренуватися. Його бійці одним клацанням мишки відсилали в політ металеві зірочки, і ті втикалися в щити з неголосним страшнуватим звуком. Оновлення арсеналу негайно себе виправдало: Ящери легко відбили напад Змій, і Арсен вирішив, що пора встановити контроль над так званим туристським будиночком.

У давні часи тут працювали гуртки за інтересами. Вутлу, майже фанерну будівлю було розписано під хатинку Баби-Яги, проте фарба давно облупилася. У реалі тут містилися запилюжені стенди, стоси пожовклих папок з дитячими малюнками, кульгавий мольберт та модель водонапірної вежі. У грі — і це було цікавіше — в турбудиночку можна було відкрити цех з виготовлення бронежилетів, і цей об’єкт, хоч і не належав до стратегічних, різко підвищував статус клану, який ним володіє.

Захопили легко — будиночок, власне, ніхто не охороняв. Одразу ж постала проблема — як утримати; гостро не вистачало людей. Позначалася відсутність двох гравців: Лессі й Баффі.

За двадцять хвилин до закінчення ігрової сесії з’явилася жахлива новина: клан Змій знайшов схованку з двома пістолетами. Про це Арсенові бійці довідалися не з гри — прислухалися до радісних криків за стінкою. Арсен завив уголос: про схованки він знав з самого початку, але не вважав за потрібне марнувати час на пошуки. В єдиній схованці, яку Ящери в перший же день відкрили в туалетному бачку, містилося кілька гайок і бинт — ну хто міг припустити, що Зміям так пощастить!

Клан, на чолі якого стояв Толік, одним ходом здобув колосальну перевагу. Виробництво бронежилетів стало справою життя або смерті. Тим часом Лессі й Баффі образилися на Арсена й не бажали входити в гру.

Він сам — його персонаж — став за верстат і за п’ятнадцять хвилин устиг зробити дві «жилетки». Уже щось: стрільці Змій усе-таки не Робін Гуди, так зразу в голову не влучать. Сам Толік, щоправда, фахівець з шутерів. Якщо в атаку піде проводир Змій, Ящерам буде непереливки. Може, укласти тактичний союз з Черепахами? Бо ж ясно, що, задавивши один клан, Толік легко розіб’є останнього ворога…

До кінця ігрового часу лишалося тридцять секунд.

— Скажіть цим дівкам, — написав він у командному вікні, — нехай завтра приходять грати. Інакше ми всі виявимося лузерами.

Його наручний годинник пискнув, відбиваючи шосту годину. Персонажі в зелених кепках танули на екрані, останні Арсенові слова ще висіли в командному вікні. Слово «лузер» нагадувало йому про насіння — його можна лузати, заганяючи кулі в лузу…

Колись він терпіти не міг цього слова. Воно здавалося йому вульгарним, як провінційна лайка. Але ж усюди, де є переможці, конче є переможені?

Задзвонив телефон. Арсен глянув на номер — дзвонили з дому. Мигцем згадалася Мар’яна, вона ж Лессі: «Мені мама подзвонила…»

З батькового голосу Арсен одразу ж зрозумів, що вдома все гаразд, але що батьки сумують за сином більше, ніж самі від себе очікували.

— З погодою пощастило! Що, може, ми з мамою під’їдемо на вихідні?

— Не знаю, — зізнався Арсен. — У нас тут робота.