Розділ другий Відчуй себе оселедцем

Арсен промовчав. «Тільки Арсен написав цю контрольну на п’ять». «Тільки Арсен упорався з додатковим завданням». Він багато разів це чув і сприймав, як належне.

З п’яти учасників тренінгу залишилося троє. Арсен сидів за круглим столом сам. Аня й Толік — за сусіднім столом, разом. Аня здавалася ще прозорішою, білою, замість обтислої майки на ній була блузка зі стоячим коміром, з рукавами до ліктів. Замість джинсів — широкі світлі штани. Арсен прийшов у м’ятій шкільній сорочці й сидів тепер, високо піднявши комір, щоб заховати палаючі вуха.

Перед тим як з’явився Максим, Толік щось розповідав Ані на вухо, і Аня сміялася, поглядаючи на Арсена. «Тільки Арсен виявився таким дурнем…»

— Таким чином, далі в тренінгу берете участь ви троє, — Максим потер долоні, наче велика хитра муха.

— А Ігореві й Вадику сказали, що вони лузери? — запитала Аня.

Вона водила кульковою ручкою по аркушу з зошита — як і вчора. Малювала орхідеї, бджіл та мух.

— Ігореві й Вадику сказали, що вони переможці, — Максим по-дружньому їй кивнув. — Що вони пройшли в наступний тур. І, власне, ми будемо їх залучати до випробувань як статистів, підсобну силу. У вас з ними прямих контактів не буде.

— Цинічненько, — пробурмотіла дівчина. — А як нам знати, кого ви обманюєте — нас чи їх?

Толік гойдався на стільці. Він сидів дуже близько від Ані, майже торкаючись її плеча. Він її теж учора підставив, подумав Арсен люто. Його персонаж, гладка дама-Пухнастик, сидів у сховку, поки Анін Джонні вмирав на снігу! А тепер, наче нічого й не сталося, сопе їй у вухо!

Арсен рідко замислювався, що можна в грі й чого не можна. Якщо я гратиму за негідника, якщо мій персонаж буде проклятим убивцею, шахраєм, людожером, — як це позначиться на мені?

На мені, людині, не позначиться ніяк, це гра. Намальованих людей не шкода, проте є один закон: віртуальні собаки страждати не повинні. Мої собаки тепер, мабуть, у нових хазяїв. Чи не забувають з ними гратися? Чи не забувають погодувати? Як це намальованому щеняті — вмирати в темряві з голоду?

— Поясни, чого мені так хотілося жерти! — зажадав Арсен, і питання його пролунало несподівано грубо.

— Пояснюю, — Максим не образився. — Твою систему було заражено відповідним вірусом. Докладніше на цьому етапі пояснити не можу, але ти маєш рацію: маніпуляція таки була. Для довідки: вірус одержали всі, хто брав участь в експерименті, кожний — свою модифікацію. Сприйняли його всі по-різному. Найбільше постраждав Вадик: він автоматично випив п’ять літрів пива й навіть не встиг зрозуміти, що відбувається. Але зіставити вміст холодильника й кошика для сміття здогадався тільки Арсен!

Арсен стримався, щоб не глянути на Толіка. Хотілося реваншу. Хотілося, щоб Аня була свідком.

— Вадик просто тупо любить пиво, — не піднімаючи голови, сказала дівчина. — Особливо шарове. Вірус — це неклітинна форма життя, автономні генетичні структури. Комп’ютерний вірус — програма, здатна самостійно розмножуватися. А те, що ви нам говорите, Максиме, — тупа розводка для домогосподарок.

— Для чарівних домогосподарок, — Максим широко всміхнувся Ані. — Звісно, людина не може заразитися від машини, це ненаукова фантастика. Але якщо у візерунку листя мільйон разів зашифрувати «Йогурт Йорг», щоб слова не сприймалися мозком, але читалися підсвідомістю, — якщо при цьому трохи знати смаки здобувана… А я Арсена кілька разів пригощав обідом і приблизно уявляю його смаки…

— Це нечесно, — сказав Арсен, червоний і гарячий, мов осіннє яблуко опівдні. — Це одне — маніпулювати свідомістю, тобто правильно брехати. І геть інше…

— Друже мій, — Максим налив собі води з пляшки з синьою пластиковою кришкою, — маніпулювати свідомістю — це не тільки брехати й не обов’язково брехати…

— Проти танка не попреш! — Арсен ніяк не міг заспокоїтися. — А якби ви зашифрували там слово «лайно»? А якби…

— Згодний, — Максим м’яко його перервав. — Це шахрайство. Але це реальність. Звісно, поки що такі програми грубі, дають багато побічних ефектів, але їхній золотий вік попереду, — Максим мрійливо заплющив очі. — Настане час, і програми, що коригують свідомість, стануть частиною громадського життя. Тоді захиститися від реклами чи від пропаганди зможе тільки сліпа, глуха й паралізована людина, цілком одрізана від джерел інформації.