Розділ «Володимир Щербаков БЕРЕГ СОНЦЯ»

Як він міг! Та ні, тільки він і міг це зробити. Замість поглиначів — сам тайфун. Він змусив працювати тайфун на експеримент: вітер умить перемішав тепло й холод, відвів надлишок тепла в двохсоткілометрове кільце урагану й розсіяв його.

Він усе знав. Він готувався. І мовчав… Авжеж, йому ж бо могли перешкодити. Ти, наприклад. Чи ти залишилась би з ним? Він нікому не сказав правди. Уперше… (запис уривається).

Кораблям флоту…

По хисткій межі води й повітря линув “Сахалін”. Подолавши прибережну смугу, він піднявся на повітряній подушці й вирвався з тайфунного кільця. Розтанув дощовий берег. Капітан Вартов чекав. Та було, мабуть, надто рано. Час ще тільки виткав уривчасту нитку бурунів.

На північ і на південь, на всі боки розбіглися штормові хвилі. Чайками пронеслися хмари й сховалися під низькими туманами. Минуло дві години. І ще кілька довгих хвилин. І враз над невидимим далеким берегом просяяло світло. Спалахнуло жовте полум’я. Бризнули краплини сяйної міді. Сонце немов наблизилося раптом до Землі й дихнуло теплом. Цим подихом пропекло ураган. Піднялася срібна корона хвиль. Хмари миттєво посвітлішали і здійнялись угору, наче сухе листя, підхоплене вітром. У пам’яті закарбувалася лише фотографія цієї миті.

У каюті Вартову передали радіограму: “Капітану транспорту “Сахалін” Вартову, кораблям флоту… Вимірювання за проектом “Берег Сонця” показали відповідність параметрів сонячного джгута розрахунковим. Загальний рівень енергії, яка просочилася крізь відбивач і пройшла до поглиначів, — не більша ніж мінус десять децибел. Система телекерування здійснить запуск ракети з усіма матеріалами досліджень. Ракета приводниться за межами території, захопленої тайфуном, координати (довгота, широта). Фізик-дослідник Ольмін”.

І жодного слова про себе. Вартов зримо уявив, як стіна води підійшла до затоки. Ольмін, напевне, іще готував апаратуру. Потім спалахнув джгут. До цього довгожданого моменту Ольмін, ясна річ, нікуди не пішов (про свою безпеку говорив тільки для того, щоб залишитись). У нього був іще час, і він не поспішав. Кілька хвилин знадобилося на те, щоб прочитати показання приладів. Потім передати радіограму. Вітер і вода, мабуть, уже перекинули відбивач, зібгали його, як аркуш паперу. А він іще хотів переконатися, що тайфун замінив недобудовані поглиначі, реєстрував температурне поле. Хіба він міг піти? Кадр за кадром розгорталися в уяві ймовірні події: вал обігнув мис, заполонив зону мілководдя, здійнявшись каламутним зеленим гребенем восьмиметрової висоти, а вітер скидав униз останнє з того, що було створено, побудовано, наладнано. Вал накрив берег.

…Важко було переконати кого б там не було, що експеримент потрібен усім. Що сонячний джгут зруйнує тайфун, знищить його. І що можна відвести біду від прибережних міст. А Ольмін зробив це, він змусив повірити всіх.

…Коли перші розсипи зірок замерехтіли над морем, у світлі прожекторів загойдався білий парашут. Ковзнувши по стропах, промінь вихопив з темряви тіло ракети. Це була надійна ракета, з тих, що їх називали “бетонними”: вони чудово пристосовані для будь-якої погоди. Вартов подумав: ось зараз, лише зараз, для нього і для всіх інших, хто не знає, чи встиг Ольмін сховатися в ракеті, настають нестерпно довгі й тривожні хвилини чекання.