Розділ «Володимир Щербаков БЕРЕГ СОНЦЯ»

— Сонячний джгут пробиває хмари, туман.

На столі з’явилася карта, й Атара з точністю до години позначив переміщення тайфуну в Японському морі.

— Завтра він буде біля вашого берега. Він зніс міст між островами Хонсю й Кюсю. Ваші споруди беззахисні, вони схожі на вітрила.

Із щоденника Ірини Стеклової

26 червня. Запитала Телегіна (він зараз заміщає Ольміна): чи правда, що ракети зможуть літати без палива? Він сказав: ні, згорять, надто багато енергії. “В плані мрії, звісно, зможуть”. Сонце щодня перетворює на випромінення чотири мільйони тонн речовини. Посилатиме ракети в Галактику. Ми не вміємо поки що простягти до нього тонкі нитки часток, щоб відбирати фотони маленькими порціями.

18 липня. Зустрічала Ольміна. Прибули випромінювачі часток, прискорювачі, реактори, прилади. В бухті — кілька транспортів, через мілководдя не можуть підійти до причалу, їх розвантажують літаючі крани.

29 липня. До нього стали знову заходити. Запросто, як рік тому. Коли він був зайнятий, читали його книжки. Вчора зайшло чоловік десять. Він говорив про щось веселе, потім Блока читав, і все так до речі! Читав без патетики, геть незрозуміло, чому на нас так впливало, у мене б так не вийшло — чого не вмію, того не вмію. Він був у простенькій сорочці, на манжеті гудзик одірвався, то він шпилькою непомітно заколов. Йому вже, мабуть, понад сорок, обличчя втомлене, а він читав: “О, весна без конца и без края — без конца и без края мечта!”

11 серпня. Нічогісінько я не розуміла до цих пір! Ну, знала, що до Сонця підніметься конус і промені пройдуть всередині нього, як у хвилеводі, і впадуть на відбивач. Це приблизно рівень знань двадцятилітньої давності (до того ж рівень суто белетристичний: здається, було якесь оповідання чи навіть роман — ото переважно звідти й усі мої знання, що стосуються “фізики”). Зате як просто, Іро, чи не так?

14 серпня. У великому дзеркалі переді мною на повен зріст висока жінка з карими очима та золотистим волоссям. І дивиться на мене, дивиться… Немов хоче про щось запитати і не наважується. На вигляд їй двадцять п’ять (а насправді трохи більше). Дивилась вона, дивилась — і раптом усміхнулась. А я насварилася на неї пальцем і відійшла од дзеркала.

У нас все по-старому.

16 серпня. Ти вважала, що твоя справа — поглиначі, приймальна частина, і не більше. Для іншого є Ольмін, Телегін. Ти боялася завадити їм розпитуванням та порадами? А Олександр Васильович Ольмін, вирішуючи проблему пакування часток у конусі, на заводі працював з марної цікавості? Чи знайомився з конструкцією морських поглиначів із чемності? Та розкрий же ти очі, Ірко: він же знає про приймальну апаратуру більше за тебе! Він перевірив розрахунки, твої розрахунки. Якби ж то знати, навіщо це йому! Адже він не сумнівається, він вірить мені. Так він каже. А він каже тільки правду.

21 серпня. Супутники передрікають тайфун. Це вже не вперше…

25 серпня. Ну й про що я дізналась іще? Що конус формуватиметься кілька хвилин, адже часткам треба буде здолати відстань аж до Сонця, і що він буде суцільним? Але що це в такому разі за конус?.. Що частки повинні випускатися імпульсами?.. Але коротше однієї мільйонної частки секунди імпульси формувати просто не можна: техніка не дозволяє. І Сонце випалить усе живе на планеті. Вихід один: спрямувати до Сонця дуже вузький конус. Однак енергія навіть однієї мільярдної частини сонячного диска в тисячу разів більша, аніж енергія, яку дають усі електростанції планети. При куті конуса в шість сотих кутової секунди якраз і буде захоплено оту мільярдну частину. Згорять, спопеляться і грунт, і берег, і сопка разом із установками. Ось навіщо потрібні відбивач та поглиначі, що відводять тепло в море, а краще б у океан. І ще: похибка в соту частку кутової секунди неприпустима.

Нотатки на полях. Ти вивчила теодоліт, Ірко. Цей надточний, за твоїми уявленнями, прилад дає похибку в цілу кутову секунду. Проймися повагою до світила, Ірко.

Висновок. Це перший проект, коли потрібно всіма засобами й шляхами позбавлятися дармової енергії. Помилка — смертельна.

26 серпня. Тайфун нарекли “Елеонорою”. Діаметр лійки невеликий, близько двохсот кілометрів. Швидкість руху невисока. Швидкість біля ядра максимальна.

29 серпня. Тайфун пройшов Японію. Вивезти обладнання не можна. Чотири стрічки поглиначів не готові. Нам не вистачило місяця роботи. Якщо тайфун прийде — знищить усе. Оль-мін незворушний. Цей спокій — байдужість людини, що звикла до всього?

Як ти можеш, Іро? Згадай: він розповідав сьогодні про північне місто, де літні ночі мерехтять зеленими зорями над мостами. Про повільні ріки, подібні до морів. Про батька, капітана далекого плавання. І про житні лани під сонцем, про лунку весну. І жодного слова про долю проекту! Тому що й так усе зрозуміло? Якби я знала!

30 серпня. Ранок. Ми на транспорті “Сахалін”. Прощавай, Берег Сонця. Сеанс затримається. Років на два, якщо не більше. Це ціла вічність. Ми не змогли б провести навіть частковий експеримент.

Вечір. Так ось чому я не бачила його на кораблі. Він залишився… Вартов мені сказав неправду. Я спитала його: чи всі? Він промовчав, ніби відповідь і так зрозуміла. А Ольмін — залишився. Коли б я знала, що це можливо!