Розділ «Володимир Щербаков БЕРЕГ СОНЦЯ»

Звідси, з висоти перевалу, Берег Сонця було видно мов на долоні. Але червона пляма зорі на круглому дзеркалі відбивача вже тьмяніла, мерхла, і знову Іра знітилася, як і дві години тому, коли зустрічала Ольміна біля вертольота: адже йому все було зрозуміло без слів.

…Планета одержує мізерну частку тепла, і жодні наземні геліоустановки не допоможуть: майже все випромінення іде в простір, розбігається по безкінечних радіусах, минаючи планету. Нехай же промені стиснуться в світловий джгут, як це роблять промені лазерів! Незвична, навіть дивна думка: для цього потрібно “освітити” Сонце пучком елементарних часток, він стане немовби конічним дзеркалом, екраном, що збирає тепло, не дає йому розсіятися. Все, що потрапить у конус, прийде до планети, частки, ніби маленькі лінзи, спрямують фотони лише в один бік, до Землі. Це щось на зразок того, якби, скажімо, замість фотонів збирали дощові крапельки із хмари у величезну лійку і горлечко тієї лійки спрямовувало б дорогоцінну вологу у водосховище або в русло обмілілої річки. Адже наше світило — теж хмара. Розжарена хмара, що посилає благодатні фотонні дощі. Джгут сонячних променів — кращий подарунок планеті з її далеко не безмежними надрами. Енергії буде навіть занадто багато, бо ж десятимільярдна частина сонячного диска здатна дати тепла більше, ніж одержує вся Земля. Отже, треба правильно вибрати потужність та форму пучка елементарних часток, який керуватиме енергією, а надлишок променів спіймати дзеркалом і відбити назад у атмосферу, в космос або відвести в море, розсіяти в морських просторах. Були Земля Королеви Мод, Берег Принца Олафа, Берег Принцеси Марти, Земля Гранта. Тепер був Берег Сонця.

…Тайфун нагадує лійку. Або веретено. Звичайно, коли спостерігати його із супутника. Веретено урагану розкручується дедалі стрімкіше, втягуючи в свою орбіту тисячі тонн води, пилу, повітря. В центрі тайфуну його ядро. Ця вільна від хмар зона зниженого тиску так і називається — око бурі. Хмари притягаються до нього, але не можуть проникнути досередини, немов алмазна стіна відокремлює їх від ядра. Обертання землі відхилює тайфун, змушуючи його описувати параболу. Поступово до центру урагану пробираються пасма туману, море, виштовхнувши хвилі, неначе зітхання, поступово стихає. Зрештою саме Сонце породжує тайфуни. І, народжені Сонцем, вони, напевно, є найкращим свідченням його могутності.

…Один із транспортних кораблів доставив на Берег Сонця екіпаж японського рефрижераторного судна, що постраждало від шторму. Капітан Атара дістав фотографії, розповів про себе та свою сім’ю, про шхуну, на якій плавав раніше, про те, що тепер йому навряд чи скоро доручать рефрижератор і він знову плаватиме на шхуні.

— Знаєте, що пишуть у наших газетах про проект? — запитав Атара. — Ви відберете в Сонця частину енергії, і сонячних днів стане менше.

— Це неправда, — мовив Ольмін. — Експеримент займе декілька хвилин.

— Все одно, — сказав Атара.

— Але ж енергія не зникає, ви це знаєте…

— Не розумію…

— Ми посилаємо енергію в космос, відбиваємо її, повертаємо Сонцю, а меншу частину відводимо в море.

— Отже, наші моря стануть тепліші?

— Зовсім ненабагато, та й то в далекому майбутньому.

— І все-таки ви хочете використати наше спільне джерело — Сонце.

— Хіба ми привласнюємо енергію? Кожна країна може одержати свою частку.

— Але для цього треба домовитися з урядом країни.

— Гадаю, такий договір буде. Пізніше. Наш уряд готовий до обговорення.

Атара замислився. Потім кинув на Ольміна уважний запитливий погляд, що означав: “А чи домовляться уряди?” Ольмін зумів так само без слів, ледь помітним жестом відповісти: “Не хвилюйтесь, рішення знайдеться”.

— Чи не стане на Землі занадто тепло?

— Тепло можна переправити хоч на Марс. Може, коли-небудь приймачі установлять і на кораблях. І тепло, і холод, а коли треба, то й хід судну. А вночі накопичувачі, акумулятори…

— А хмарність?