Розділ «Володимир Заліський ЛЮДИНА ЗОРЯНА»

І повагом рушив у зал.

На трибуну зійшов Марк Тібрій.

— Доля істоти залежить від долі Всесвіту, — полинув із стереомікрофонів дзвінкий голос космолога. — Людина і природа взаємозв’язані. Це — відправна позиція в моїх роздумах. Відколи перед нами постав “феномен псі”, мене непокоїть одне: чим жили, що відчували в останню мить ті, хто залишив нас. Вивчаючи останні дум-кограми тих, що пішли від нас, я дійшов висновку, що розгадку “феномена псі” слід шукати в космосі. Прошу уваги…

В ту ж мить спалахнув екран стереовізора, і з нього в зал поглянуло обличчя гравіатолога Дажд Брена.

— Автор теорії “Нелінійної гравітації”, — вів далі Тібрій, — останній час працював над проблемою антиентропії. Ось його думки за хвилину перед вибухом мозку.

Тібрій натиснув на невидиму кнопку. По екрану попливли слова: “…Фантастично. Це — шлях титанів. Але перевірку гіпотези доведеться відкласти. Людям буде зле. … Незважаючи ні на що, експеримент з орбітою треба провести. Відкладати не можна. Отже…”

По екрану попливли крапки.

— Після слова “отже”, — тихо вступив у розмову Тібрій, — у життя Брена ввійшов “феномен псі”. Що вчинив наш товариш в останню мить? Яка гіпотеза непокоїла його до останньої секунди? Нарешті, що це за “орбіта” і до чого тут “шлях титанів”? Питання, питання…

— Можна робити лише здогадки. — продовжив Тібрій. — Ось одна з них. Ще в XX столітті вчений Вернадський відкрив закон, за яким сила діяльності людини стає матеріальним фактором, що діє на біосферу Землі, змінюючи її. Це було дві тисячі років тому. Людина зробила великий крок у розкритті таємниць мозку і космосу. Коли перенести дії мозку, такого, який був у Брена, на космос, на ту невідому орбіту, яку він, можливо, хотів виправити, але в нерівній титанічній боротьбі з космосом загинув, усе стане на місце.

У залі запанувала напружена тиша.

— Не менш цікава і водночас драматична доля іншого талановитого вченого — Токудо Тені, — продовжував Тібрій. — Із групою вчених-космолінгвістів з Гімалайського центру зв’язку він тривалий час працював над проблемою контакту з інопланетним розумом.

Знову спалахнув екран, і по ньому побігли слова: “Необхідно ще раз перевірити. Поспішати буду поволі. Зустріч доведеться відкласти. Небезпека має вигляд химери. І все-таки хтось повинен бути першим…”

— І знову — трагічний кінець. Гадаю, зустріч із іншим розумом відбулася, але за нею настала трагедія. Висновок: сліди ведуть в космос, де сила мозку геніїв, зіткнувшись з чимось незбагненним, вступає в боротьбу і гине. Така моя гіпотеза.

Тібрій залишив трибуну.

— Дайте мені точку опори, і я зрушу Землю! — долинуло із залу.

До трибуни поспішав головний кібернетик інституту Максим Вітер.

— У моїй гіпотезі опорою є інформація, — почав він, — а зсунута з орбіти Земля — розгадка “феномена псі”. Загальновідомо: все, що дала нам праця, — це результат переробленої мозком інформації. І лише інформації. Розум — це можливість відшукати правильне рішення на основі одержаної інформації. Без неї, як і без енергії, не існує жодного організму.

На мій погляд, мозок має вигляд кімнати, яку ви можете умеблювати, як хочете. Але даремно сподіватися, що в цій кімнаті еластичні стіни і їх можна розтягувати до безкінечності. Існує межа, яку встановила природа. Людина підійшла до рубікону сприйняття і переробки мозком інформації. Був час, коли мозок людей ще мав резерви місткості, і такий стан не викликав у них тривоги. Сьогодні ми стоїмо на порозі четвертого тисячоліття. У дію вступив закон критичних знань мас знань, і того, хто переступає цей рубікон, чекає розплата. Люди, зупиніться! Пошук іде не в тому напрямі…

— Помилка. Велика помилка!.. — пролунало з глибини залу.

Це був нейробіолог Ант Лант.