Розділ «Продана душа»

Другий раунд явно залишився за чортом.

На головній вулиці було темно. Ліхтарі, поставлені з нагоди піввікового ювілею революції, намертво згасли до її сімдесятиріччя. Світили тільки вогні барів — в останні роки їх відкривали на кожному кроці. Клим, людина ділова, був упевнений, що майже всі ці «точки» прогорять, але вийшло інакше. Вогні вивісок, як і раніше, світилися, за столиками кучкувались погано одягнені хлопці та дівчата з божевільними очима.

Наркотиками торгували майже відкрито. Дівчата з божевільними очима охоче сідали в іномарку за один «корабель» з коноплею на борту.

Клим згадав, як Химерний Професор зі смаком оповідав про те, яким був справжній козацький шинок. Він взагалі не поспішав говорити про серйозне. Що їли, що пили, як гуляли — і лише потім, немов знехотя, — про головне.

— Ви вважаєте, що життя тоді було кращим? — не витримав Клим, коли про головне усе ж таки поговорили. — І люди кращими? Ми всі «славних прадідів великих правнуки погані»?

Професор насупився, похитав сивою головою.

— Ні, хлопче, не все так просто. Комусь без телевізора і рай — не рай. Кожний шукає в житті своє. Тоді… Тоді людей було менше, виходить, кожному діставався цілий валун, що його доводилося нести до самої смерті. Зараз цеглинкою обходяться. Вантаж великий — але й нагорода велика. Тому і їли-пили всмак, і життя було смачнішим. Розумієш? А телевізор… Хто сперечається, потрібна річ, але подивився б ти справжній вертеп, з тих, що київські студенти ставили!..

— Дядьку! — змерзле на вечірньому вітрі дівча підбігло до Клима. — Повеселімося, дядьку! Десять «баксів» за годину… Ой!

«Ой!» — тому що впізнала. Дочка сусідки, запійної п’яниці, що продала навіть двері від хати.

Дівчина відбігла, але недалеко. Мовляв, не проговоришся ж ти, дядьку Климе! І я, коли що, мовчатиму. Порахуємось, свої ж люди!

Клим раптом подумав, що добре б поговорити з професором. Тоді, у пору їхнього знайомства, навколишнє життя вже бралося тріщинами. Багато хто радів, очікуючи небачених змін, а Химерний лише супився. На прямі ж питання пропонував список книг з історії будь-якої революції, хоч Французької, хоч тієї, що ближче.

Удома біля головної площі усе ще біліли передвиборні плакати. Климові теж пропонували обиратися, причому за місце в міській раді просили просто дріб’язок.

Він постояв біля сірої річки, довго дивився на незугарний залізний міст, що нагадував пляжний лежак, у звичне зоряне небо.

Його місто, його земля…

А що сказав би пращур, вусатий і чубатий, якби розповів йому Клим про свої біди? Мовляв, що вибрати, діду? Душу чорту продати чи піти в наложники до злостивої, дурної баби? А може, плюнути на все, закинути на плечі торбинку, побрести битим шляхом, співаючи «Лазаря»?

Він уявив, якою могла бути відповідь, і глибоко зітхнув. Нічого, попереду третій тайм!

— А чому все-таки кров’ю? — поцікавився Клим, не відводячи погляду від монітора.

По екрані повзли літери, величезні, немов весняні жуки. Працюючи з важливими документами, Клим завжди ставив чотирнадцятий кегль.

Гілочка осики сиротливо лежала на підлозі.

З динаміків хихикнуло: