Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

Артур розгублено подивився на Джону, потiм знову на Дейдру. В його очах була мука.

— А ти... ти можеш його зцiлити?

— Нi, — похитала вона головою. — Це може тiльки Джерело.

— Цебто...

— Так, тату. Вiн має зануритись у Джерело.

Настала нiма сцена. Джона сидiв на пiдлозi з заплющеними очима, байдуже очiкуючи остаточного вироку. Артур замислено дивився на нього. Пенелопа дивилася на Дейдру. Дiонiс i Амадiс обмiнювалися швидкими поглядами i, напевно, такими ж швидкими думками — мабуть, сперечалися, чи варто їм утручатися.

— Ар... — почав був Морган, але я подумки зупинила його:

„Мовчи, дурню! Ти нiяк не вплинеш на Артурове рiшення, тiльки собi нашкодиш”.

„Але...”

„Якщо вiн не пустить Джону до Джерела, то вiдповiдальнiсть за його смерть покладе на тебе. Вiн нiколи не подарує тобi твоєї поради. Краще мовчи й чекай”.

Морган зiтхнув:

„Аргумент переконливий. Мовчу”.

За кiлька хвилин Артур перевiв погляд на Дейдру. Було ясно, що вiн прийняв рiшення, i ясно — яке.

— Доню, ти Хазяйка Джерела. Я прошу тебе.

— Не треба просити, тату. Джона — мiй брат. Вiн став лихий вiд злої сили. Вона забрала в нього душу, а зараз забирає життя.

— Це я винен, — похмуро мовив Артур. — За юнацьку легковажнiсть доводиться платити високу цiну. Був час розкидати каменi, тепер настав час збирати їх... — Вiн зробив коротку паузу. — Так, каменi... Моргане, вони ще в тебе?

— У мене, — вiдповiв Морган.

— А хiба вони ще потрiбнi? — запитала я.

— На жаль, потрiбнi, — сказала Дейдра з таким пригнiченим виглядом, нiби зiзнавалася, що не виконала домашнiх завдань. — Я не змогла зняти захист. Це поганий, неправильний захист, але вiн дуже сильний. Я досi не можу з ним упоратися. Менi треба ще багато вчитися.

— Ми не маємо на це часу, — озвалася Пенелопа. — Давай каменi, Моргане.