Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Що тут коїться? — нарештi опам’ятався Джона. — Хто це дiвчисько?

Артур спокiйно i впевнено подивився на нього.

— Це твоя сестра Дейдра, — вiдповiв вiн. — Маленька Хазяйка великого Джерела.

У вiдповiдь на цю заяву Пенелопа вражено зойкнула.

А Дейдра вiдпустила Артурову руку й пiдiйшла до Джони.

— Привiт, — сказала вона. — Тебе захопила зла сила, брате. Але я допоможу тобi.

Над головою дiвчинки спалахнуло блакитне сяйво. Джона вiдсахнувся й викликав свiй Янь. Вiн ударив iзоляцiйними чарами — проте Дейдра легко нейтралiзувала їх.

— Будьте ви всi проклятi! — розлючено вигукнув Джона. — Ви надурили мене! То згиньте ж разом зi мною i Всесвiтом!

Наступнi кiлька секунд були не найкращi в моєму життi — але й не останнi. Обiцяний Джоною кiнець свiту не наставав, а його Янь, замiсть поглинути все довколишнє, поступово вiдступав пiд натиском Дейдриного Образа, втрачав свої обриси, тьмянiв, згасав...

— Тато казав менi, що ти лиха людина, — мовила Дейдра без ненавистi, без ворожостi, просто констатуючи факт. — Але просив не забувати, що ти мiй брат. Я пам’ятаю це, Джоно.

Я спостерiгала за їхнiм двобоєм зi страхом i захватом. Дейдра орудувала своїм Образом так майстерно, що я ледве встигала стежити за її манiпуляцiями i не завжди розумiла, що вона робить. Але результат був цiлком однозначний: Джерело невблаганно поглинало руйнiвну мiць Порядку, i з кожною секундою загроза передчасного Судного Дня ставала дедалi примарнiшою.

Нарештi Знак Янь розтанув у повiтрi, i Джона знеможено притулився до стiни.

— Ти здолала мене, незвана сестро, — приречено проказав вiн.

— Я здолала не тебе, а злу силу в тобi, — вiдповiла Дейдра й повернулася до Артура: — Я зробила це, тату!

Артур пiдiйшов до неї, обiйняв i погладив по голiвцi.

— Я знав, що ти зможеш, маленька. Я завжди це знав. — Вiн спрямував погляд на Пенелопу, i в його очах заблищали сльози. — Господи, донечко! Аби ж ти знала, як менi бракувало тебе всi цi роки.

Дейдра була кмiтлива дiвчинка й одразу збагнула, що останнi слова були адресованi не їй. Вона вивiльнилася з батькових обiймiв i пiдступила до Пенелопи.

— То ти моя старша сестра? Ти дуже схожа на тата.

Пенелопа опустилася перед нею навпочiпки.

— Ти так виросла, Дейдро. Востаннє я бачила тебе ще маленькою дiвчинкою... для мене це було якусь годину тому. Я доглядала тебе, гойдала на руках.