Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Ай, гаразд, — зiтхнув вiн. — Однаково це незабаром розкриється. Рiч у тiм, що любовнi iгри в Безчасiв‘ї мали для Дани й Артура ще один наслiдок. Вони зачали в Джерелi дитину.

— Що?! — вражено вигукнула я. — Дана чекає вiд Артура дитину?

— Вже не чекає. Вона народила її у швидкому потоцi часу. Це дiвчинка на iм’я Дейдра. Вроджений адепт Джерела.

Роздiл 37

Артур

Ми вийшли з Тунелю на свiтаннi. Навколо нас простяглася мовчазна червона рiвнина; холодне розрiджене повiтря з незвички п’янило. Особливо Дану.

— Бачиш он ту яскраву зiрочку? — промовив я, вказуючи на схiд. — Це Аврора, ранкова зоря, третя планета Сонячної системи. В iнших свiтах на нiй живуть люди i називають її Землею. А в цьому свiтi населена четверта планета, яку зазвичай звуть Марсом. Та коли ти запитаєш у мiсцевих мешканцiв, що в них пiд ногами, вони скажуть — земля. Тож у Всесвiтi все вiдносне.

Дана кивнула i нишком стисла мою руку. Вона зрозумiла, що я намагаюся пiдбадьорити її, вiдволiкти вiд похмурих думок, що не давали їй спокою на всьому нескiнченному шляху. Я не знав, що її гнiтить, але почував це, i тому зробив промiжну зупинку перед останнiм коротким стрибком до Зали Переходу Марсiанської Цитаделi.

Брендон присiв навпочiпки, зачерпнув жменю пiску i пропустив його крiзь пальцi. Повторивши цю процедуру кiлька разiв, вiн випростався i сказав:

— Дано, давай розставимо всi крапки над „i”. Ти щось недомовляєш. Вiд самого початку ти була не в захватi вiд мого рiшення повернутися в Екватор, але вiдкрито не заперечувала. А зараз маєш такий вигляд, нiби каєшся. Що з тобою?

Дана розгублено глянула на нього, потiм на мене, потiм знову на Брендона... рвучко пригорнулася до мене й гiрко заридала. Я гладив її довге кучеряве волосся i час вiд часу кидав винуватi погляди на брата, що дивився на нас скорiше тоскно, нiж роздратовано.

— Не розумiю, — нарештi озвався вiн, — навiщо ми одружилися? Якщо ми обоє не хотiли цього, то на бiса ми одружилися?

— Людям властиво помилятися, — сказав я, бо треба було щось сказати.

Дана пiдняла голову i нашi погляди зустрiлися. Я зрозумiв, що це неминуче, i поцiлував її.

— Я геть заплуталася, любий, — сказала вона. — Я накоїла безлiч дурниць. Я сама не тямила, що роблю... А все через те, що ти одружився з Дейдрою...

— Я пропонував тобi корону, — нагадав я.

— Жартома.

— Аж нiяк, це було серйозно. Тодi я навiть не розумiв, як це було серйозно.

— Може, помiняємося, га? — уїдливо запитав Брендон. — Ти забирай собi Дану, йди до нашої матiнки, домовляйся з Амадiсом i сiдай на трон Свiтла. А я повернуся в Авалон, де займу твоє мiсце i на престолi, i на подружньому лiжку.

Вивiльнившись iз моїх обiймiв, Дана пiдiйшла до нього i взяла за руку.