Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

Я сiла в крiсло i пробiгла список очима. А коли пiдвела погляд, то побачила на Морганових щоках рум’янець.

— Отже, Монгфiнд? — значуще промовила я.

— Ну... — збентежився вiн. — Думаю, не зайве буде показати, що i в юному вiцi можна досягти майстерностi.

— Хiба? — засумнiвалась я.

Морган ще дужче зашарiвся.

— Правду кажучи, в мене виникли певнi почуття... i менi якось не по собi. Вiдчувати потяг до дiвчинки, що навiть не стала дiвчиною — це схоже на збочення. А так я подбаю, щоб Монгфiнд швидко постаршала.

Я похитала головою:

— Тiльки не кажи, що я не попереджала.

— Я нiкого не звинувачую. Я знав, на що йду, коли обрав її своїм Провiдником. Монгфiнд чарiвне дитя, а коли виросте, стане чарiвною жiнкою... А ще вона така схожа на Дану.

— Видно, твоєму синовi доведеться шукати iншу наречену.

— Камлах тiльки радiтиме.

— А Монгфiнд?

— Зазвичай ученицi закоханi в своїх учителiв, i Монгфiнд не виняток. Зi свого боку я докладу всiх зусиль, щоб її дитяча закоханiсть переросла в дорослу любов.

— Щасти тобi, — сказала я, додавши до списку ще кiлька iмен, зокрема архiєпископа. — А якщо в майбутньому Артур визнає Монгфiнд гiдною стати адептом? З огляду на її здiбностi, це цiлком iмовiрно. Що тодi?

Морган осмiхнувся з нахабним виглядом людини, яка знає те, що iншим невiдомо.

— Це мене не турбує. Я маю рецепт протиотрути.

Я пильно придивилася до нього. Нi, це не блеф. Вiн справдi щось знає.

— Подiлишся з мною, чи це секрет фiрми?

— Нiякого секрету. Це навiть не моє вiдкриття, а Данине. Я лише зробив висновки.

— А саме?