Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Ти помiтила, як Дана ставиться до Брендона? Вона любить його — та не як чоловiка, а радше як брата.

— Може, наслiдки контакту кожен сприймає iндивiдуально, — припустила я. — I для Дани пiвтора мiсяця замало.

— Не пiвтора мiсяця, — уточнив Морган. — Понад рiк. Пам’ятаєш, перед своїм весiллям вона зникла на кiлька днiв?

— Провела їх у швидкому потоцi часу?

— У дуже швидкому. Погодься: чотирнадцять мiсяцiв бiльш нiж достатньо. А проте її дружнi почуття до Брендона не обернулися на пристрасть. Втiм, i її ставлення до Артура не змiнилося — але вона й ранiше була нестямно закохана в нього. Просто Дана дуже стримана дiвчина.

— Невже це через те, що... — Я затнулася.

— Авжеж, — незворушно пiдтвердив Морган. — Через те, що сталося мiж ними в Безчасiв’ї.

— А звiдки ти знаєш? Артур розповiв?

— Нi, вiн не зволив. Розповiла Дана.

— Дана?!

Морган зобразив щирий подив:

— А що тут такого? Хiба не можуть чоловiк та жiнка бути просто близькими друзями? Я, звiсно, не заперечую, що мав Дану на оцi, але так склалося, що вона вiддала своє серце iншому. Отож я мусив задовольнитися суто дружнiми стосунками.

— Аж надто дружнiми, — вражено мовила я. — Зазвичай жiнки розповiдають про такi речi лише близьким подругам.

— Виходить, що Дана вважає мене близькою подругою.

Якись час ми мовчали. Обдумавши Моргановi слова, я мусила визнати, що вiн має рацiю. Згодом я й сама дiйшла б такого висновку. Вiн випередив мене тiльки тому, що знав про чотирнадцять мiсяцiв, якi Дана провела у швидкому потоцi.

— Отже, — врештi озвалася я, — Артур i Дана, самi того не пiдозрюючи, перехитрили захисну програму Дi... Джерела. Вони були такi близькi, що потiснили на другий план Брендона й Дейдру. В момент занурення Джерело зафiксувало наявнiсть у Дани контакту з матерiальним свiтом, але при проходженнi Кола Адептiв цей контакт пiдмiнився iншим — з Артуром... — Я спроквола похитала головою. — Сумнiваюся, що Дана довго затримається в Домi Свiтла.

Морган згiдно кивнув:

— Вона повернеться навiть ранiше, нiж ти гадаєш. Чесно кажучи, я був певен, що вона взагалi залишиться. Та, мабуть, останньої митi їй забракло рiшучостi сказати Брендону й Артуру правду.

— Яку правду?

Фергюсон з сумнiвом подивився на мене, нiби зважував, чи гiдна я довiри.