Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

Безцiльно блукаючи по палацу, я зустрiла групу робiтникiв, що зi зляканим виглядом прокладали електричну проводку для освiтлення коридору. Ними керували Алан МакКормак i Ерiк Маелгон, нерозлучна парочка, мої пiдопiчнi, а останнiй також i мiй шанувальник. МакКормак доповiв менi, що годину тому одного зi слуг ушкварило струмом, коли той намагався запалити вiд лампи свiчку (на щастя, не вбило), поскаржився на неуцтво челядi (хоча сам зi скрипом розумiв закон Ома), потiм нi з того нi з сього поцiкавився, чи не бачила я сьогоднi Бронвен. Я сказала, що не бачила, i в думках поспiвчувала йому. Надало ж йому так невдало закохатися.

Пiд час нашої з МакКормаком розмови Маелгон мовчав i лише дурнувато всмiхався, дивлячись на мене собачими очима. Хтось iнший вирiшив би, що вiн клеїть iз себе iдiота, але я знала, що це не так. Йому теж надало, i теж невдало. Бiдолашнi хлопцi! Нерозлучна парочка невдах...

З мною зв’язався Морган Фергюсон i повiдомив, що Артур, Брендон та Дана вже в Екваторi. Я чемно вiдповiла, що знаю. Утiм, вiн знав, що я знаю. Просто йому хотiлося побалакати зi мною, от вiн i скористався з нагоди. Я не мала нiчого проти й пiшла до нього. Морган, хоч i рiдкiсний нахаба, зовсiм непоганий хлопець, дуже цiкавий спiврозмовник.

Я застала Фергюсона в найяснiшому товариствi королiв Готланду та Атлантиди i князя-протектора Галлiсу. Цi троє, щойно зачувши про Формотворчi, не забарилися прибути до Авалона, щоб промiняти абсолютну владу на вiчну молодiсть i могутнiсть. Артур з великою помпою прийняв вiд них присягу вiрностi, засадив своїх нових васалiв за книжки, а себе проголосив iмператором Нового Свiту. А приблизно за мiсяць очiкувалося прибуття кiлькох європейських правителiв з аналогiчними намiрами. Перед спокусою фактичного безсмертя не могло встояти нiяке честолюбство.

При моїй появi Моргановi гостi квапливо вiдкланялися. Чомусь усi вважали, що в нас роман, а ми не поспiшали нiкого переконувати. Особисто менi це було вигiдно — авторитет Фергюсона убезпечував мене вiд залицянь з боку iнших чоловiкiв. Донедавна Морган мав дурну звичку розпускати руки, коли ми залишалися вiч-на-вiч, знай норовив полапати мене, за що я нагороджувала його ляпасами, а вiн одержував насолоду й вiд того, й вiд iншого. Але вiдтодi як вiн викупався в Джерелi, ми стали просто друзями.

Наостанку Гендрiк Готiйський поцiкавився, чи не буде вiн допущений до Причастя за високою майстернiстю. Я вiдповiла, що тести не дали однозначно позитивного результату, тож за кiлька тижнiв їх слiд повторити. Молодий король атлантiв, василевс Костянтин, при цьому скептично посмiхався. Вiн був розумнiший за своїх колег i чудово розумiв, що їм трьом „висока майстернiсть” не загрожує. Як глави в недалекому минулому не дуже дружнiх держав, вони не можуть розраховувати на нашу поблажливiсть. Тут нiчого особистого, це полiтика.

Коли глави нинi дружнiх i добровiльно приєднаних держав пiшли, Морган улаштувався в крiслi навпроти мене, ласо глянув на мої нiжки (незважаючи на невисокий зрiст, ноги в мене дуже красивi, зокрема тому я ношу короткi спiдницi) i, швидше за звичкою, нiж у сподiваннi здолати мiй опiр, сказав:

— Боюся, про лiжко годi й мрiяти.

— Мрiяти можеш, — з усмiшкою вiдповiла я. — Але тiльки мрiяти.

Морган зiтхнув i закотив догори очi. Зараз вiн ображено нявкне, подумала я. Ще з дитинства я взяла собi за звичку ототожнювати знайомих людей iз тваринами. Скажiмо, батько був для мене великим драконом, Артур — трохи меншим драконом, мама — доброю левицею, дiд Янус — старим мудрим левом, а Брендон — сiрим вовченям. Вiд нашої першої зустрiчi я однозначно асоцiювала Моргана з котом, спочатку через його жовто-зелене око, але невдовзi переконалася, що вiн справдi схожий на кота — здоровенного, самовдоволеного i грайливого кота, для якого що не мiсяць, то березень.

— До речi, про високу майстернiсть, — озвався Морган, спрямувавши розмову в конструктивне русло. — Я пiдготував свої пропозицiї щодо кандидатур на наступний мiсяць, але не встиг ознайомити з ними Артура.

— Тепер цим завiдую я. Боюсь, Артур затримається довше, нiж сподiвався.

— А що сталося?

— В останнiй момент виникли ускладнення. Дуже неприємнi. Хiба вiн тобi не казав?

— Жодного слова. Це значить, що я маю утриматися вiд запитань?

— Та нi. Тут немає нiякої таємницi. Мабуть, Артур так квапився, що забув розповiсти. Вчора загинула Амадiсова дружина, Рахiль.

— Пiдозрюється вбивство?

— Не просто пiдозрюється, це очевидний факт. Нещасний випадок виключений. Хтось iз цiлком певним намiром пiдсунув Рахiлi дрiбку якоїсь радiоактивної речовини, перед тим як вона ввiйшла в Тунель.

У Моргана вiдвисла щелепа.

— Її... того... розщепило на атоми?