Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

Я встала з лави, дбайливо поклала Дейдру в колиску, потiм повернулася на своє мiсце i сказала:

— А ти не бiйся. Хоч там як, а ти принiс користь науцi того свiту. А ще ти сам казав, що зробив деякi уточнення й узагальнення.

— Ну так, зробив. Знання теорiї поля дозволили менi краще зрозумiти Джерело, а це своєю чергою навело мене на певнi iдеї. Я дещо змiнив вихiднi постулати, усунув протирiччя... Та все це лише крапля в морi.

— Це лише початок, — заперечила я. — Ти ж не мiг запропонувати свої вдосконалення до теорiї, якої ще не iснувало.

— Я мiг би зробити це в тому свiтi, де вона iснує.

— А чому не зробив?

— Саме тому, що починав з вiдвертого плагiату.

— Всi починають з плагiату, не переймайся цим. Продовжуй дослiдження, розвивай свою теорiю, пiдбирайся до Джерела з iншої боку. Я вивчатиму його логiчну структуру, а ти — фiзичну.

— Бракує третьої компоненти, — зауважив Колiн. — Можливо, найголовнiшої — метафiзики.

Ми не змовляючись подивилися на колиску, в якiй безтурботно спала, ще не усвiдомлюючи своєї винятковостi, мала Дейдра — дитя Дани, Артура i Джерела...

Роздiл 43

Артур

За попередньою домовленiстю, делегацiя Свiтла мала перша залишити Сутiнки. Ми спустилися в Залу Переходу i в гнiтючiй мовчанцi пiдiйшли до арок. Настрiй був паскудний.

Як я й боявся, перемовини Брендона з царем Давидом закiнчилися безрезультатно. Наявна була добра воля обох сторiн, бажання запобiгти згубнiй вiйнi, але всi доводи здорового глузду розбилися об емоцiї. Загибель Рахiлi вимагала помсти — а оскiльки конкретних винних так i не знайшли, то вiдповiдальнiсть лягала на все Царство Свiтла. Крiм того, масовi гуляння на вулицях Сонячного Мiста, а також провокативнi заяви деяких високопоставлених осiб iз союзних нам Домiв загострили пристрастi в Iзраїлi до межi. З iншого ж боку, була вiдозва царя Давида до своїх пiдданих, складена явно зопалу i вкрай образлива для дiтей Свiтла. Як король, Брендон не мiг залишити її без уваги i мусив дати належну вiдповiдь. Отож главам двох Домiв не лишалося нiчого iншого, як оголосити один одному вiйну, обговорити умови її ведення (це було єдиним позитивним моментом) i пiдписати пакт про початок бойових дiй.

— Ну що ж, брате, — сказав Брендон, зупинившись бiля арки. — Нашi шляхи розходяться.

Я кивнув:

— Так.

Ми трохи помовчали, потiм Брендон з зiтханням вимовив:

— Чорт! Ненавиджу сцени прощання. Так тоскно, хоч вовком вий... Гаразд. Переказуй вiтання Брендi.

— Обов’язково. Скажу, що ти сумуєш за нею.