Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

„Сестричко, ти не жартуєш?”

„Але ж ти сам...”

„Провалитись менi в царство Аїда! Це ж був просто п’яний дотеп... Як ти почуваєшся?”

„Як наречена в першу шлюбну нiч. Єдине мене хвилювало, чи не позначилося це на Брендонi”.

„Не бiйся, не позначилося... Але ж, Брендо! Морган гарний хлопець, проте дуже небезпечний тип. Якщо вiн...”

„Годi, Артуре, — перебила я його. — Я вже доросла дiвчина i сама дам собi раду. Продовжуй веселитися, а завтра, коли протверезiєш...”

„Завтра я повертаюся, i якщо...”

„Тим бiльше, — сказала я, вже шкодуючи, що завела цю розмову; схоже, Артур здорово набрався. — Завтра й побалакаємо. Бувай, братику”. — I я перервала зв’язок.

Хвилин за п’ять Морган сказав:

— Щойно зi мною розмовляв Артур. Був дуже милий i делiкатний. Пообiцяв вiдiрвати менi голову, якщо я скривджу тебе.

— Вiн п’яний.

— Я це вiдчув. Але in vino veritas — вiн майже прямим текстом заявив, що я останнiй з-помiж його знайомих, з ким вiн волiв би бачити тебе. До речi, а чому ти вибрала мене?

— Сама не знаю. Мабуть, тому що iнший на твоєму мiсцi дiяв би не так рiшуче. А менi прелюдiї були нi до чого.

Морган зiтхнув:

— Дякую за вiдвертiсть.

— I ще, — квапливо додала я, — ми з тобою добрi друзi.

— Тiльки не кажи, що це в нас уперше i востаннє.

— Цього я не кажу. Зараз я тебе дуже потребую.

— А потiм?

— Тодi й видно буде. Може, народжу дитину. — На думку про те, що тепер можу стати матiр’ю, я мало не заревiла. — Обов’язково народжу.