Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Це я, Бренда.

— Ах, Брендо... Привiт, сонечко. — Хоча туман у дзеркалi не розступався, я виразно уявила сонний Морганiв осмiх. — Чому так рано встала?

— Треба поговорити. Ти зайнятий?

— Загалом, так. Сплю... цебто спав.

— Маю на увазi iнше, — уточнила я.

— А-а!.. Нi, на жаль, я вiльний. Просто моє дзеркальце десь запропастилося, а вставати лiньки.

— Може, таки встанеш?

Морган зiтхнув:

— Гаразд, умовила...

— I зустрiнемося в твоєму кабiнетi. Бувай.

Я перервала зв’язок й одразу перемiстилася в Морганову „нiшу”, обставлену не так затишно як моя, але й не без претензiй на вишуканiсть. Щоправда, загальне враження псувало кiлька кольорових плакатiв на стiнi з зображенням голих дiвиць — хоча, з iншого боку, ця деталь красномовно свiдчила про характер хазяїна „нiшi”.

Я зручно вмостилася в крiслi i стала чекати. Заодно розглядала плакати, гадаючи, що привабило Моргана саме в цих дiвицях. Завдяки Брендону я мала чималий досвiд оцiнки жiнок з чоловiчої точки зору.

Хвилини за три дверi „нiшi” вiдчинилася i на порозi з’явився Морган, одягнений у червоний халат поверх пiжами, умитий, причесаний i нiтрохи не сонний. Якби я не знала про його звичку голитися перед сном, то, напевно, подумала б, що вiн збiгав у Безчасiв’я i там ретельно зiшкрябав свою щетину.

— Ще раз привiт, — приязно мовив Морган. — Проходь. Мiж iншим, дверi були незамкненi.

Я ввiйшла в кабiнет i розгублено зупинилася посеред кiмнати. Навiть не знала, з чого почати. Морган пильно придивився до мене i сказав:

— Маєш такий вигляд, наче думаєш про те саме, що й я.

— Залежить про що ти думаєш.

Вiн розв’язно посмiхнувся:

— А про що може думати чоловiк у присутностi такої чарiвної жiнки?

Це була наша традицiйна розминка, але цього разу я не збиралася обертати все на жарт. Мене знову затрусило вiд страху, проте я швидко опанувала себе i грайливо вiдповiла: