Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Виходить, нашi думки крутяться в одному напрямку.

Морган ошалiло втупився в мене. Якби я нi з того, нi з сього вперiщила йому дрючком по головi, вiн здивувався б менше.

— Ти серйозно, сонечко?

— Т-т... — Раптом менi перехопило подих, i я заклякла з роззявленим ротом. Та врештi злiсть на себе, на свiй страх, на свою безпораднiсть, повернула менi самовладання. — Так, серйозно! Хай тобi чорт, Моргане, поцiлуй мене! Чи ти чекаєш, поки я передумаю?

Морган пiдступив до мене, обiйняв i поцiлував у губи. Правду кажучи, я чекала, що вiн накинеться на мене, мов хижий звiр, але насправдi все було iнакше. Його мiцнi обiйми не завдавали менi болю, його поцiлунок був нiжний i лагiдний, а коли вiн дав волю рукам, то не для того, щоб жадiбно лапати моє тiло, а щоб гладити мене.

— Ти як статуя, Брендо, — сказав Морган, ще раз поцiлувавши мої занiмiлi губи. — Тебе наче паралiзувало.

— То допоможи менi, — майже заблагала я. — Допоможи позбутися страху.

I вiн допомiг. Не розповiдатиму, як це було. По-перше, це наша з Морганом особиста справа; а по-друге, я кепсько пам’ятаю, що ми тодi робили. В будь-якому разi — мовчу.

Потiм ми лежали в лiжку й курили, недбало струшуючи попiл просто на пiдлогу. В камiнi весело трiскотiли охопленi вогнем дрова. Зима в Авалонi зазвичай м’яка, найчастiше безснiжна, але ночами буває холодно. I хоча в житлових примiщеннях палацу вже були встановленi електричнi обiгрiвачi, Морган за старою звичкою вiддавав перевагу камiну — щоправда, вдосконаленому, з автоматичною подачею дров.

— Брендо, — нарештi озвався вiн. — Ти чортеня.

— Справдi? — лiниво мовила я.

— Справдi. Ти — щось особливе. Менi ще нi з ким не було так добре, як з тобою.

— Менi теж, — сказала я чисту правду.

— Нi, я серйозно, — наполягав Морган, вирiшивши, що я iронiзую. — Хоча спочатку ти була холодна, мов крижина, але потiм як розтанула... то вже розтанула! — Вiн трохи повагався, а вiдтак додав: — Знаєш, я грiшним дiлом вважав, що тебе цiкавлять винятково дiвчата.

— Так воно й було, — чесно зiзналася я. — У певному сенсi.

— Як це?

— Не має значення. Що було, те сплило. Нарештi я стала жiнкою.

— Ти й ранiше була жiнкою.

— Лише зовнi. А внутрiшньо... — Тiнi минулого зринули з моєї пiдсвiдомостi, i мене знову пойняв страх.

Морган негайно вiдчув це i пригорнув мене до себе. Дивно, але в його обiймах я вiдчула себе в цiлковитiй безпецi.