Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Взагалi я схильний довiряти Амадiсовим судженням про людей — за винятком тих випадкiв, коли йдеться про гарненьких жiнок. Тому поставився до його рекомендацiї серйозно.

— Так, — знову сказав Джона.

— Бачу, ти небагатослiвний.

— Навпаки, — заперечив вiн. — Боюсь, я надто говiркий. Менi треба було взагалi мовчати, поки ви нi про що не питали.

— Гм... добре. Дiонiс розповiв, що ти попередив його про спроби Рахiлi пiдiслати в мою команду шпигунiв. Чому ти це зробив?

Джона з гiркотою посмiхнувся:

— Мої спiввiтчизники сказали б, що з пристрастi до зрадництва.

— Мене не цiкавить, що сказали б твої спiввiтчизники. Я хочу знати про твої справжнi мотиви.

— Якщо серйозно, — вiдповiв вiн, — то я вважаю, що нiхто не має права втручатися в будiвництво нового Дому. На моє переконання, це аморально й неетично. Крiм того, я не сумнiвався, що шпигуни будуть викритi й без мене. Але тодi ви могли б розцiнити приватну iнiцiативу Рахiлi як цiлеспрямовану полiтику всього Iзраїлю.

— Зрозумiло, — сказав я. — Мiж iншим, Дiонiс вважає тебе досить порядним, але занадто честолюбним.

— Може, й так, — не став заперечувати Джона.

— Вiн думає, — вiв далi я, — що ти не задовольнишся роллю рядового члена Дому i претендуватимеш на бiльше.

— Це правда. Кожен прагне посiсти те мiсце, яке вiн заслуговує.

— Ти дуже вiдвертий, — зауважив я.

— Краще бути вiдвертим, нiж лукавим.

— Раз так, то скажи вiдверто, чим ще, крiм порядностi, ти керувався, виступаючи проти полiтики Рахiлi? Адже це коштувало тобi мiсця королiвського радника.

— Зате я здобув прихильнiсть Амадiса, а багато дiтей Свiтла поступово перестали бачити в менi чужинця. Що ж до полiтичного курсу Рахiлi, то вiн вiд початку був приречений. Я передбачав той день, коли Амадiс помириться з Брендоном, i тодi моя лояльнiсть буде... вiрнiше, була б зарахована. Але загибель Рахiлi перекреслила мої плани. Я не мiг залишатися в Домi, який воюватиме з моїм народом.

— А чому ти взагалi прийняв пiдданство Дому Свiтла?

— По-перше, так учинила Рахiль. А по-друге, i це, мабуть, головне, в Iзраїлi менi однак нiчого не свiтило. Формально я належу до королiвської родини, та разом з тим я байстрюк i напiвкровка. Дитинство та юнiсть я провiв у свiтi простих смертних, навiть не пiдозрюючи про своє походження. Ви, певно, звернули увагу на мiй акцент.

— Англiйський, — сказав я. — Нi, американський.