Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Якщо чесно, — запитала я, — ти ображаєшся на неї?

— Якщо чесно, то так. Проте бiльше я злюся не на неї, а на саму себе, на свою долю. Якби я завагiтнiла... Нi, це негiдно. Цим би я тiльки прив’язала до себе Артура, але не повернула б його любов.

— Вiн дуже страждає, повiр.

— Я знаю, я вiдчуваю це. Пiсля коронування вiн сильно змiнився. Не скажу, що однозначно погано, але вiн став iншим.

Я промовчала. Лише я знала, щó насправдi змiнило Артура — його подорож у надра Джерела, у самiсiньке його пекло, i зустрiч там iз привидом Дiани. З її мертвою душею, iз суттю. Правду кажучи, я боялася, що це зламає його — та, на щастя, мої побоювання не справдилися. Артур виявився сильнiшим, нiж я думала. Так, вiн втратив частку своєї життєрадiсностi, став бiльш замкнутий i похмурий — сподiваюся, тимчасово. З iншого ж боку, пережите змусило його внутрiшньо зiбратися, мобiлiзувати всi свої ресурси, внаслiдок чого вiн здобув цiлiснiсть натури, остаточно подолав рештки своєї роздвоєностi, породженої двоїстим сприйняттям минулого, — легкої форми шизи, як вiн сам це називав.

— Дейдро, — почала я нерiшуче. — Я вже пропонувала тобi...

— Корону Свiтла?

— Так.

— Краще не треба. Все одно я не погоджуся, бо не кохаю Брендона. Мене лише вабить до нього — але це минуще, ти ж сама казала. За двiйко мiсяцiв цi чари розвiються, я вiдчуватиму до Брендона лише симпатiю... а цього замало для подружнього життя. Я не хочу зробити його нещасним. I самiй стати ще нещаснiшою.

Я зiтхнула. Мiй розум погоджувався з Дейдриними словами. Однак серцю не накажеш — а зараз моє серце говорило вiд iменi Брендона.

— Але ж вiн тобi подобається, так?

— Подобається. I тепер... коли знаю про дитину Артура й Дани, я могла б переспати з ним. Та хiба це зарадить нашим проблемам?

— Цiлком може зарадити. Вам треба лише разом зануритися в Джерело, i тодi... словом, якщо ти маєш схильнiсть покохати Брендона, то покохаєш його.

Дейдра сумно хитнула головою:

— Разом зануритися, кажеш? Здається, я розумiю, що ти маєш на увазi. Не просто зануритись удвох — а разом! Це схоже на ритуальне злягання.

— Не в бiльшiй мiрi, нiж перша шлюбна нiч. У певному розумiннi, це теж ритуальне злягання, але нiхто не бачить у цьому нiчого негожого. Що заважає тобi й Брендоновi провести вашу першу шлюбну нiч у Безчасiв’ї?

Дейдра ненадовго задумалася.

— Мабуть, нiчого... за винятком мого небажання. Може, згодом, коли я розлюблю Артура, чи, принаймнi, змирюся з його втратою... А крiм того, менi ще кiлька рокiв чекати пробудження мого Дару, тож питання про... про шлюбну нiч у Безчасiв’ї поки не актуальне.

— Цi кiлька рокiв можуть пролетiти за лiченi днi, — зауважила я. — У швидкому потоцi часу.

— Для вас — так, але не для мене. Я багато б вiддала, щоб чимшвидше визрiв мiй Дар, але час не обдуриш. I якщо я мушу прожити ще кiлька рокiв у чеканнi, то волiю прожити їх на батькiвщинi.