Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Ти перемогла, сестричко. Тепер вiн твiй, цiлком твiй. I вiн має знати все.

— Менi дуже шкода... — збентежено мовила Дана. — Шкода, що так вийшло...

— Я не серджуся на тебе. Просто... просто бiльше не можу...

Крутнувшись на пiдборах, Дейдра вибiгла з кiмнати, але дверима не ляснула i не потривожила сон дiвчинки. Дана зробила була крок, щоб пiти за нею, але я поглядом зупинила її й похитала головою:

— Нi, краще я.

Дана зiтхнула:

— Тодi я перевiрю, чи приготували вже обiд.

— А я залишуся тут, — сказала Пенелопа. — Побуду з сестричкою. Можна?

Вона глянула на нас iз щасливою усмiшкою. У куточках її очей блищали сльози.

— Добре, — погодилася Дана. — Залишайся.

Коли ми втрьох вийшли зi спальнi i Дана пiшла на кухню, Морган здивовано запитав мене:

— Що це з Пенелопою?

— А хiба не зрозумiло? Вона така щаслива, що мало не реве. Пенелопа росла круглою сиротою, без батька-матерi, не мала справжньої сiм’ї, у неї були тiльки родичi, на зразок нас iз Брендоном. А тепер вона має батька, меншу сестричку, одне слово, сiм’ю, свою власну сiм’ю.

— Ясно, — сказав Морган. — А що сталося з її матiр’ю?

— Вона загинула, — стримано вiдповiла я.

Дейдру ми знайшли на тому ж поверсi в бiблiотецi. Вона сидiла в крiслi й гортала якусь книгу — товсту, як енциклопедичний словник, з численними кольоровими iлюстрацiями.

— От що, Моргане, — шепнула я йому. — У нас намiчається серйозна жiноча розмова, тож...

— Натяк зрозумiв, — вiдповiв Фергюсон. — Пiду помилуюся тим, як Пенелопа милується своєю сестричкою.

Я пройшла в бiблiотеку i влаштувалася в крiслi поруч iз Дейдрою. Помiтивши мене, вона захлопнула книжку й поклала її на стiл. Як виявилося, це була iлюстрована „Енциклопедiя сiмейного життя”.

— Бачиш, — гiрко мовила Дейдра. — Взяла перше, що пiдвернулося пiд руку, i... А втiм, це не дивно. Дана часу не гає, активно готується стати зразковою дружиною.