Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Якщо не помиляюся, ви Бренда, сестра Артура.

— Вгадали, — вiдповiла я. — А ви, мабуть, Колiн, брат Бронвен.

— I колишнiй король Логрiсу. — Колiн знову всмiхнувся. — До ваших послуг, принцесо.

Менi вiн одразу сподобався. З Артурових розповiдей я уявляла його iншим — нервовим, неврiвноваженим, закомплексованим. А передi мною стояв респектабельний чоловiк, упевнений у собi i, як менi здалося, цiлком задоволений життям. Вiн назвав себе колишнiм королем Логрiсу не з гiркотою, а з добродушною iронiєю — так, нiби згадував про свої несерйознi дитячi витiвки.

Тим часом Дейдра вiдступила вiд Колiна на два кроки i змiряла його жадiбним поглядом.

— Ти так змiнився! Де ти пропадав? Чому не давав про себе знати? Я так скучала за тобою.

— А я ще дужче. Багато рокiв не бачити тебе було для мене важким випробуванням.

— Багато рокiв? — перепитала Дейдра.

— Менi вже за сорок, — вiдповiв Колiн. — Двадцять рокiв без тебе.

— Двадцять рокiв! Цiлих двадцять рокiв... I що ж ти робив увесь цей час?

— Багато чого. Мандрував, бачив рiзнi свiти, набирався розуму, позбувався дурощiв, припускався помилок i на них учився. Словом, не нудьгував.

— Пiдтримував зв’язок iз Бронвен?

— Постiйно. Час вiд часу ми навiть подорожували разом.

— Я не сумнiвалася, що Бронвен знає, де ти. А вона, брехуха така, клялася, що їй нiчого не вiдомо.

— Вибач, Дейдро, — винувато мовив Колiн. — Це я попросив її мовчати. Бо досi не був готовий вiдкритися вам.

— А тепер вiдкрився, — пролунав Морганiв голос. — Коли зрозумiв, що я от-от викрию тебе. Але ти спiзнився, друже, сюрпризу не вийшло.

З цими словами Фергюсон пройшов до кiмнати й мiцно потиснув Колiновi руку.

— Ну, нарештi! Блудний син повертається додому.

— Давно здогадався, що я тут буваю? — запитав Колiн.

— Та майже вiд самого початку.