Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— На щастя, нi, — вiдповiв Дiонiс. — Вона швидко зорiєнтувалася i втекла на Марс. У кмiтливостi Каролiнi не вiдмовиш.

— Хоч це добре, — з полегкiстю зiтхнув Брендон. — Якби їй щось заподiяли, ми мусили б оголосити зустрiчну вендету. А так сестра лише втратила чоловiка.

— Не втратила. Арам бен Єзекiя залишив Землю Обiтовану разом з Каролiною. Схоже на те, що їхнiй шлюб був не лише полiтичним актом.

Цiєї митi я вiдчув присутнiсть тунельних чарiв. Бронвен негайно загасила сигарету в попiльничцi. Ми з Брендоном квапливо встали. Дiонiс пiдвiвся слiдом за нами, отримавши попередження встановленої в будинку сигналiзацiї.

— Мабуть, мама, — сказав Брендон.

Юнона мала свiй стиль. Вона вважала поганим тоном з’являтися на очах у стороннiх i завжди виходила з Тунелю десь у вiдлюдному куточку. Плавною ходою вона спустилася сходами в хол — вiчно юна i прекрасна, зодягнена в червону з золотом тунiку, а на її густому каштановому волоссi був укрiплений легкий вiнець королеви-матерi. Вона змiряла нас своїм ясним поглядом, усмiхнулася своєю слiпучою усмiшкою i лагiдно промовила до Бронвен:

— То ти i є Дана? Я уявляла тебе трохи iншою.

— Часом зовнiшнiсть оманлива, ваша величносте, — скромно вiдповiла Бронвен.

Юнона обняла її.

— Що ти, донечко! Називай мене мамою. Ти ж моя невiстка.

— Добре... мамо.

У великих, тепер уже зелених очах Бронвен заблищали сльози. Сама того не пiдозрюючи, Юнона зачепила найпотаємнiшi струни її душi. Як i багато дiтей, що рано втратили батькiв, Бронвен жадала материнської ласки й турботи, мрiяла коли-небудь зустрiти жiнку, що замiнить їй матiр. А моя мама — живе втiлення iдеалу нiжної й люблячої матерi. Це мама моєї мрiї, що стала реальнiстю з моменту мого народження...

Дивлячись на щасливi обличчя Юнони та Бронвен, я подумав, що матiнка дуже засмутиться, коли наш обман розкриється.

Роздiл 38

Бренда

Коли я ввiйшла до кiмнати, Дейдра навiть не глянула в мiй бiк. Вона сидiла перед монiтором i захоплено спостерiгала за тим, як комп’ютер грає сам iз собою в шахи. Найпевнiше, вона просто не помiтила моєї присутностi.

Я пiдiйшла до неї зi спини й подивилася на екран. Спочатку менi здалося, що „гравцi” задiянi на рiзних рiвнях майстерностi — а це наперед визначало результат партiї. Бiлi витримували тривалi паузи перед кожним ходом, чорнi реагували майже миттєво... а проте програвали. Вони спробували звести партiю внiчию за допомогою вiчного шаха, але бiлi розгадали їхнiй план i вiдмовилися вiд запропонованої жертви. Тодi в центрi екрана з’явилося вiконце з повiдомленням:

„Поразка чорних. Партiя завершена. Зберегти протокол?”

Як не дивно, комп’ютер сам вiдповiв „Так” i записав протокол партiї на диск.

Дейдра повернулася до мене: