Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

Мене розбудив виклик через Сапфiр.

„Хто?” — запитав я в напiвснi.

„Бренда. Ти в нормi, Артуре?”

„Так, майже виспався”.

„Ага, зрозумiло. Ти так мiцно спав, що менi ледве вдалося докликатись до тебе”.

„Я в Безчасiв’ї, — лiниво вiдповiв я. — Тому ти не могла...”

Аж тут до мене дiйшло розумiння ситуацiї, я остаточно прокинувся й розплющив очi. Я не побачив над собою мiнливого неба Безчасiв’я; натомiсть розгледiв у присмерках балдахiн, а роззирнувшись, переконався, що лежу на застеленому лiжку в Дейдринiй спальнi. Крiзь фiранки на вiкнах пробивалося мiсячне свiтло...

— От холера! — вилаявся я вголос.

„Що сталося?” — стурбовано запитала Бренда.

„Власне, дрiбницi. Тiльки й того, що змусив Моргана чекати... До речi, котра година?”

„Пiв на одинадцяту”.

„Чарiвно! Як там Пенелопа i Брендон?”

„Ще сплять. Мабуть, не прокинуться до ранку. Стрибок через нескiнченнiсть дуже вразив їх”.

„А тебе?”

„Також. Але я врiвноважена дiвчинка, мене непросто вибити з колiї. Я вже вiдпочила, почуваюся свiженькою, оце зараз повечеряю i гайну знайомитися з тутешнiми населеними свiтами”.

„Не зникай надовго, — попередив я. — Бо хвилюватимуся”.

„Все гаразд, Артуре, вранцi повернуся.”

Ми попрощалися i перервали зв’язок. Я встав з лiжка, викликав Образ Джерела i запалив у канделябрах свiчки. Потiм дiстав сигарету, закурив i став думати.

Що ж трапилося, хай йому грець? Я заснув у Безчасiв’ї й розраховував гарненько виспатися, не втративши анi секунди в матерiальному свiтi. Але прокинувся в Дейдринiй спальнi лише наприкiнцi доби, причому спав так мiцно, що не реагував на виклики Моргана — а вiн, певна рiч, неодноразово намагався зв’язатися з мною.

Схоже, це штучки Бронвен. Мабуть, вона повернулася, побачила, що я сплю, розсердилась i сказала: „Ти нехтуєш мене, бо любиш Дейдру? То забирайся спати до неї!” — I я забрався...