Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

Роздiл 25

Я стояв бiля пiднiжжя пагорба, вкритого лiловою травою, а надi мною мiнилося зелене небо Безчасiв’я. По пологому схиловi до мене наближалася вродлива золотоволоса жiнка, моя Снiгова Королева, Хазяйка Джерела, Бронвен...

Подбавши про брата з сестрами, котрi зараз вiдпочивали в затишних спальнях Каер-Сейлгена, я передовсiм прийшов сюди, щоб побалакати з Бронвен. Мої вiдвiдини Безчасiв’я, скiльки б я тут не пробув, у матерiальному свiтi займуть лише одну мить, але за цю мить я розраховував отримати всю належну iнформацiю, щоб розмовляти з Морганом на рiвних i не дозволити йому лукавити зi мною. Крiм того, я почувався втомленим пiсля подолання бар’єра нескiнченностi i сподiвався вволю вiдiспатися в Безчасiв’ї — якщо, звiсно, Бронвен не вестиме себе агресивно. А вона мала всi пiдстави сердитись — адже через мене її брат зрiкся престолу.

Втiм, жодних ознак агресивностi Бронвен не виказувала. Вона пiдiйшла до мене майже впритул i взяла за руку. Її гарнi синi очi промiнилися сумом i нiжнiстю.

Як i ранiше, менi защемiло серце, але пристрастi вже не було. З полегкiстю я констатував, що криза минула.

— Що ж, — промовила Бронвен з нотками приреченостi в голосi. — Вiд iменi Джерела вiтаю тебе, Артуре Пендрагон, новий король Логрiсу.

— Здрастуй, Бронвен, — сказав я, а вiдтак прямо запитав: — Що з Колiном?

— Вiн пiшов. Не знаю куди. Але сказав, що бiльше не повернеться.

— Чому?

— З багатьох причин. I насамперед тому, що довiдався, хто ти насправдi.

— Вiд тебе?

— Не зовсiм. Я лише пiдтвердила йому те, що вiн почув вiд iнших.

— Невже вiд Дейдри?

— Можна сказати й так. Коли ти подався в Екваторiальнi свiти до своєї рiднi...

— Га! — перебив я її. — Звiдки ти знаєш про Екваторiальнi свiти?

— Я пiдслухала твою розмову з Дейдрою, — просто вiдповiла вона. — Розумiю, це негарно, але iнакше не могла. Я мусила знати про тебе якнайбiльше.

— Гаразд, дiзналася. А далi?

— Вже на третiй день по Авалону, а потiм i по всiй країнi, вперто поповзли чутки, що ти прямий нащадок легендарного короля Артура i тебе теж звуть Артур. Мовляв, твiй прадiд багато сторiч спав сном, схожим на смерть, у таємничiй печерi, де його сховав Мерлiн. Нарештi вiн зцiлився ввi снi, прокинувся й пiшов у чужi краї. Там одружився, завiв дiтей, заснував Царство Свiтла. Згодом ваш рiд став такий могутнiй, що вирiшив знову запанувати в Логрiсi. З цiєю метою тебе ще немовлям вiддали пiд опiку лорда Маркуса Фiнiгана, щоб ти рiс i виховувався як справжнiй логрiйський аристократ...

— О Зевсе! I люди повiрили в цю маячню?

— Уяви собi, багато хто повiрив. Зважаючи на твоє загадкове походження, iсторiя досить правдоподiбна. А тут ще й з’явився лист, сфабрикований Фергюсоном...