Розділ «частина третя ЖЕРТВИ ДЖЕРЕЛА»

— Так. Дiана загинула ще чверть столiття тому за часом Основного потоку.

— Дiана, — повторила Бронвен. — Гарне iм’я... Це те ж саме що й Артемiда?

— Нi. Ще п’ять тисячолiть тому, коли в Сутiнках остаточно зникла двомовнiсть, грецькi й латинськi iмена стали цiлком незалежнi. Так, наприклад, є Юнона i є Гера. Перша — моя мати, друга — двоюрiдна племiнниця. Теперiшнiй Дiонiс — мiй кузен, а Бахус — дядько. З Артемiдою я маю заплутанi родиннi стосунки, бо по батькiвськi лiнiї вона праправнучка Януса, а по материнськiй — онука моєї зведеної сестри Етни. А Дiана... — я мало не бовкнув, що вона була Юнониною сестрою, але вчасно схаменувся i швидко знайшов вихiд: — ...нова Дiана, якiй дiсталося iм’я Пенелопиної матерi, взагалi доводиться менi родичкою лише в сьомому колiнi.

— Дiсталося iм’я? — здивовано перепитала Бронвен. — Як це?

— З давнiх-давен заведено, — пояснив я, — що iмена принцам та принцесам Сутiнкiв дає особисто Янус. При цьому вiн чiтко дотримується правила не називати дитину iм’ям живого родича. Тому, на вiдмiну вiд iнших Домiв, де королiвськi сiм’ї так i кишать тезками, у Сутiнках нiколи не було одночасно двох принцес Дiан або, скажiмо, двох принцiв Фебiв. Хоча за довгу iсторiю Дому всi iмена повторювалися неодноразово. За винятком, звичайно, самого Януса, та ще Зевса-Юпiтера.

— Громовержця?

— Так його називали. Зевс умiв насилати сутiнковi грози.

— Подумаєш! — пирхнула Бронвен. — Я можу наслати таку грозу...

— I зможеш керувати нею? Зможеш запобiгти всiм небажаним наслiдкам свого втручання в атмосфернi процеси?

— Ну... Боюся, що нi.

— Отож-бо. Важливо не тiльки зробити те, що хочеш зробити; ще важливiше зробити тiльки те, що хочеш зробити. А Зевс досконало володiв мистецтвом керування погодою. Йому єдиному Янус дозволяв викликати грози в Країнi Сутiнкiв. Днi, коли вiн це робив, називали Днями Гнiву.

— Звучить загрозливо.

— Аж нiяк. Апокалiптичний змiст цьому вислову надали християни. А в уявленнi Сутiнкових це лише символ спокути грiхiв i самоочищення. Гнiв, спрямований насамперед усередину себе, проти власних вад i порокiв. Грози в Сутiнках — це щось бiльше, нiж просто природний феномен. До них ставляться з захватом i благоговiнням, їх вважають божественним одкровенням.

— Виходить, Зевс був богом?

— Вiн був правнуком Януса i першим понтифiком Олiмпа. Це я знаю точно. А ще кажуть, що вiн став богом. Навiть Богом — з великої лiтери.

— Як Iсус?

— Це було задовго до Iсуса, i Зевса нiхто не розпинав на хрестi. Просто одного чудового дня вiн зник, i вiдтодi його нiхто не бачив. Скептики стверджують, що йому до чортикiв набридла влада, вiн подався мандрувати по свiтах i в цiй подорожi помер. Iншi щиро вiрять, що Зевс здобув божественнiсть.

— Дивина та й годi, — замислено промовила Бронвен. — Що могутнiшi люди, то впертiше вони шукають Бога. Наче сподiваються, що вiн захистить їх вiд самих себе.

— Може, так i є, — сказав я й видобув з кишенi пачку сигарет. — Напевно, так i є.

Я взяв сигарету i збирався повернути пачку до кишенi, аж тут Бронвен простягла руку.