Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

— Дякую, дiду, нормально, — бадьоро вiдповiв я. — Майже очухався.

— Але нерви ще слабенькi, — зауважила Помона, глянувши на мене своїми жвавими чорними очима. — Я iнтенсивно накачую його вiтамiнами, тож за два-три днi вiн буде свiженький, як огiрочок. А поки не дуже дiймай його, тату, гаразд?

Янус усмiхнувся собi в бороду:

— Добре, доню, не дiйматиму. Лише трохи побалакаю.

Коли Бренда, Помона й Пенелопа вийшли, дiд спрямував погляд у вiдкрите вiкно, за яким виднiлося iмлисте небо Нiчної Межi Сутiнкiв, i повiльно промовив:

— Я радий, що ти повернувся, Артуре. Вже й не сподiвався побачити тебе живим.

I тут я зрозумiв, що пiдсвiдомо боявся зустрiчi з дiдом, оскiльки знав, що вiдповiм на будь-яке його запитання — без найменшого тиску з його боку, просто за звичкою слiпо довiряти його судженням, в усьому покладатися на його досвiд, знання та мудрiсть. Янус украй рiдко виказував владнiсть, йому майже нiколи не доводилося пiдвищувати голос, зазвичай вiн висловлював свою волю у формi побажань — i всi беззастережно корилися йому. Так повелося ще з прадавнiх часiв; це здавалося таким природним, що нiхто навiть не замислювався, на чому ж грунтується його безмежна влада над людьми. У Країнi Вiчних Сутiнкiв не було офiцiйного спадкоємця престолу. Колись, дуже давно, цей титул iснував, але поступово втратив будь-яку вагу, став вважатися архаїзмом, а потiм i зовсiм вийшов з ужитку. Янус пережив скiлькох своїх спадкоємцiв, що зрештою всi увiрували, що його правлiння триватиме вiчно.

Я не став чекати, поки дiд попросить мене, i сам почав розповiдати йому про все, що сталося зi мною вiд часу мого зникнення. Моя iсторiя не вiдзначалася стрункiстю композицiї, мiсцями я квапився, перестрибуючи з одного на iнше, мiсцями вдавався в зайвi подробицi, але дiд не перебивав мене. Прожитi тисячолiття навчили його терпляче слухати людей, навiть якщо вони верзли вiдверту нiсенiтницю i вдавалися в довжелезнi сентенцiї. Коли я робив паузу, щоб перевести подих, Янус не вставляв нiяких зауважень, а мовчки чекав продовження, пихкав люлькою i все так само дивився у вiкно, лише зрiдка звертаючи на мене свiй гострий, проникливий погляд.

Вiн дав менi виговоритися до кiнця, а пiсля хвилинного мовчання сказав:

— Я вважаю правильним твоє рiшення не претендувати на корону Свiтла. Але не тому, що маєш велику могутнiсть; зрештою, формальний титул не додасть тобi бiльшої сили. Зараз твоє мiсце бiля Джерела. На тебе чекають важливiшi справи, нiж оспорювання батькiвського престолу. Тобi належить створити Дiм, що стоятиме на вартi стабiльностi й рiвноваги у Всесвiтi.

— Я радий, що ви подiляєте мою думку, — сказав я, вiдчувши надзвичайну полегкiсть. Дiдова пiдтримка розвiяла мої останнi сумнiви щодо доцiльностi заснування Дому в Серединних свiтах.

— Гм, — за кiлька секунд озвався Янус. — Шкода, що зараз ти не можеш викликати свiй Образ. Хотiлося б подивитися на нього... Нi, нi, не намагайся, побережи нерви. Ще встигнеш — а я терплячий i вмiю чекати. Просто менi цiкаво, аналiтична це сила, як у Порядку та Хаосу, чи синтетична, як у Формотворчих.

— I те й iнше, — вiдповiв я. — Сила Джерела... ну, нiби полiморфна. Конкретна форма її прояву залежить вiд обставин. У зв’язку з цим я маю певнi труднощi при спiлкуваннi з Образом.

— Структурна несумiснiсть?

— Ще й яка! Навiть найпростiше закляття не вдається втиснути в рамки однiєї мови; щораз виникає потреба у використаннi чужорiдних граматичних форм — а за вiдсутностi системи це знижує ефективнiсть чарiв. Найближчим часом я спробую розробити схему „мирного” спiвiснування рiзних мов у межах однiєї конструкцiї, складу словник асоцiацiй... Загалом, щось придумаю.

— А як щодо математики?

— Я вже думав про це. Гадаю, апарат теорiї груп пасуватиме iдеально. А ще об’єктнi мови програмування. Проте я схильний розглядати спiлкування iз силами як мистецтво, а не як науку. Волiю керувати Образом за допомогою слiв, а не плести довкола нього мереживо абстрактних символiв... — Раптом я замовк. Мої слова про слова (даруйте за каламбур) дещо нагадали менi. Пiсля деяких вагань я заговорив: — I ще одне, дiду. Я думаю, що Джерело первiснiше за решту стихiй. Якщо справедлива гiпотеза Великого Вибуху, у вогнi якого народився Всесвiт, то Джерело було суб’єктом його творення. Саме воно промовило Перше Слово, що роздiлило споконвiчний Абсолют на Порядок i Хаос.

— Перше Слово? — перепитав Янус, звiвши брови. Його очi на мить зблиснули.

— Так, — сказав я i мерзлякувато повiв плечима. — По-моєму, Джерело розумне. Я це запiдозрив ще пiд час купання в ньому, а вчора, коли стримував натиск Агнця i черпав енергiю iз самих глибин Джерела... схоже, тодi я на мить доторкнувся до його думок.

— Порядок з Хаосом теж умiють думати, — зауважив Янус.