Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

— Розумiю, — сказав Янус. — Але врештi-решт тобi доведеться визначитися.

— Але згодом, — вiдповiв я.

*

Наступнi чотири днi я провiв у Досвiтньому Замку пiд пильним наглядом тiтки Помони, що дбала про вiдновлення моєї нервової системи. Спiлкувався здебiльшого з Брендою й Пенелопою, а також з найближчими Сутiнковими родичами. Брендон вiдбув на Землю Хiросiми, щоб залагодити там свої справи, пов’язанi з припиненням лiкарської практики; вiн був дуже вiдповiдальною людиною й не мiг кинути своїх пацiєнтiв напризволяще. Юнона поставилася до його рiшення податися зi мною до Серединних свiтiв украй осудливо i назвала нас обох дезертирами. Вона закликáла до нашого патрiотизму, до честолюбства, до iнших властивих кожнiй людинi чеснот i вад, але ми залишалися непохитними. Образившись на нас, мама повернулася на Марс, у свiй новий Дiм. Проте ми не сумнiвалися, що на урочистий бенкет у Палацi-На-Вершинi-Олiмпу, скликаний понтифiком мiста на мою честь, вона з’явиться обов’язково i на той час уже перестане сердитись на нас.

Пенелопа, нiби на пiдтвердження дiдових слiв про нерiвнiсть її характеру, впала в меланхолiю. Зазвичай вона влаштовувалася в кутку кiмнати, сидiла тихо, як мишка, годинами не промовляла нi слова i лише стежила за мною. Найдивнiше, що я не почував анi найменшої нiяковостi пiд її пильним, вивчаючим поглядом. Вона дивилася на мене так тепло i приязно, що менi було навiть приємно.

Через такий доччин стан я спiлкувався переважно з Брендою. Ми базiкали про все на свiтi, переглядали найкращi фiльми, створенi людством за час моєї вiдсутностi, слухали музику, грали в шахи, а час вiд часу, коли Пенелопа трохи жвавiшала або до мене навiдувався Помонин син Дiонiс, мiй старий друг i кузен, утрьох перекидалися в карти. Згодом Бренда принесла свiй ноутбук i, керуючись моїми вказiвками, стала конструювати для мене надскладнi й надпотужнi закляття. Треба вiддати їй належне — вона виявилася чудовою помiчницею, працювала швидко, схоплювала все на льоту.

Наприкiнцi четвертого дня я вже цiлком одужав, змiг викликати Образ Джерела на повну силу i надиктував з комп’ютерних роздрукiвок новенькi закляття. Тепер я був готовий до зустрiчi навiть з легiоном Агнцiв — а також iз тими, хто за ними стояв. Особливо хвацьким було одне закляття на дев’яти мовах, що його я намовляв упродовж пiвгодини. Це був мiй маленький сюрприз для Александра та Гаральда, з якими я мав намiр побачитися до свого вiдбуття в Серединнi свiти.

— Гарно ми попрацювали, — задоволено мовив я, потягнувшись у крiслi. — Брендо, сонечко, без тебе я б не впорався. Що й казати: вiдьма з комп’ютером — грiзна сила.

— Авжеж, — погодилася Бренда i стрiлила поглядом у Пенелопу. — От якби ще до нас приєдналася вiдьма з пензлем i додала трiшечки гармонiї до сухої математичної лiнгвiстики... Але марно сподiватися — ця вiдьма дуже заглиблена в себе.

У вiдповiдь на Брендине зауваження Пенелопа встала з крiсла, пiдiйшла до мене i легенько цмокнула в губи.

— Добранiч, Артуре, — сказала вона, потiм поцiлувала Бренду. — Добранiч, кузино.

— Ти вже йдеш? — запитав я.

Пенелопа кивнула i сонно всмiхнулася. Утiм, сонною вона виглядала вiд самого ранку.

— Я втомилася й хочу спати. Та й пiзно вже.

— Приємних тобi снiв, серденько, — сказав я й поцiлував її руку.

Коли Пенелопа вийшла, Бренда прокоментувала:

— У неї зараз криза жанру. Хоче написати твiй портрет з натури, але нiяк не наважиться почати.

— Мабуть, я розчарував її, — припустив я.

— Не кажи дурниць! Вона в захватi вiд тебе. Але ти зовсiм не такий, яким вона тебе уявляла. Зараз Пенелопа болiсно звикає до того, що ти нiякий не iдеал, а жива людина.

Я важко зiтхнув: