Розділ «частина друга АДЕПТ ДЖЕРЕЛА»

„То берись до роботи. А я тебе замiню”.

„Гаразд. Тримай!”

Я вiдскочив убiк i кинув свою шпагу Юнонi. Вона пiймала її за рукiв’я i вiдразу вступила в бiй замiсть мене.

А я вiдiйшов до найближчого дерева, притулився до його широкого стовбура i став складати закляття, щоб полонити Агнця — менi дуже хотiлося знати, хто його пiдiслав до мене. Результатом десятихвилинної роботи були не простi паралiзацiйнi чари, а мiцнi магiчнi кайдани, що мали не лише знерухомити супротивника, а й намертво вiдгородити його вiд будь-яких ресурсiв чаклунської сили — як внутрiшнiх, так i зовнiшнiх. Потiм я привiв закляття до канонiчної форми i, зосередившись, повiльно та чiтко проказав його вголос. На передостаннiм словi я замовк. Примарна тканина чарiв ожила i слабко затрiпотiла, готова накрити Агнця тiєї самої митi, коли я вимовлю завершальне слово. Щоб закляття подiяло, воно потребувало чималого енергетичного пiдживлення, iнакше чудовисько парирує його без особливих зусиль.

Я став чекати повернення Образа. Заповiтне слово вертiлося на кiнчику мого язика, вiдповiдний iмператив чергував на поверхнi свiдомостi. Зазвичай, коли готують закляття про запас, з них вилучають кiлька ключових слiв-команд, що забезпечує їх тривале зберiгання. Але зараз це було не важливо, оскiльки iзоляцiйнi чари мали розсiятися з хвилини на хвилину.

Мої рiднi поступово долали Агнця, проте й самi мали зморений вигляд. А я взагалi був на межi повного виснаження — адже крiзь мене пройшла така кiлькiсть енергiї з Джерела, що могла стерти в порох цiлу планету. Я втомлено опустився на траву й гукнув:

— Бережiть сили, не намагайтеся дiстати його. Просто держiть у постiйнiй напрузi.

Брендон знову пробив захист Агнця i вже втретє ранив його в плече.

— Все гаразд, — вiдповiв мiй брат. — Ми доб’ємо його. Головне, щоб маминi чари протрималися.

Але чари розсiялися ранiше. Коли з’явилися першi ознаки їх ослаблення, я подумки закликав рiдних посилити натиск на Агнця. Пiд шквалом їхнiх несамовитих атак той утратив дорогоцiнну секунду й забарився з викликом Знака Янь. Передi мною вже завис Образ Джерела у всiй своїй грiзнiй красi. Я вiдчув, як у мене вливається Сила, i проказав лише одне слово:

— Завмри!

Чудовисько завмерло. Знак Янь, що почав був з’являтися над його головою, зник. Шпага Брендона вiдiтнула йому руку в кистi. Клинок Пенелопи встромився в знiвечений бiк, а Бренда розрубала його плече. I тiльки Юнона вчасно зупинилася й опустила мою Ескалiбур. Знерухомлений Агнець гепнувся додолу.

— Чорт! — вигукнув я. — Ви вбили його?

— Навряд, — вiдповiла Пенелопа, витираючи полою халата вкрите рясним потом лице. — Боюся, вiн дуже живучий.

— Я теж так думаю, — озвався Брендон, розстiбаючи сорочку. — Ух! Гарненько ми розважилися...

Юнона сторожко пiдiйшла до Агнця, приставивши вiстря шпаги до його горла.

— А менi здається, що вiн здох, — промовила вона i копнула в бiк чудовиська носком свого черевика. — Так i є.

— Але ж рани... — почала була Бренда.

Я швидко просканував Агнця i негайно прогнав Образ, бо сама його присутнiсть завдавала менi болю.

— Рани тут нi до чого. На ньому було вiдкладене закляття смертi — очевидно, на той випадок, якщо ми спробуємо полонити його.